«Любов і краса – це ті діаманти, які він відшліфовував із непоказних камінчиків та заховував у вічний скарб нашої національної культури» (Володимир Гнатюк).

Є письменники, твори яких перебувають поза простором і часом: вони вражають не одне покоління читачів, зачаровують людей майже будь-якого віку та статусу, котрі говорять різними мовами і які зовсім не схожі одне на одного. Секрет їхньої популярності полягає, напевне, у тому, що ці твори торкають найпотаємніші струнки душі, тому вони ніколи не наскучать вибагливому читачеві. Безумовно, Михайло Коцюбинський належить до саме таких митців, творіння яких є безсмертними: він починав писати на зламі ХІХ–ХХ століть, але й сьогодні його твори схвильовано перечитують, досліджують та продовжують перевидавати. 17 вересня ми вшановуємо пам’ять цього письменника, осяяного сонцем, від дня народження якого минає 153 роки.

Михайло Коцюбинський (1864–1913) прожив досить коротке, але дуже насичене та яскраве життя. Недарма історик літератури Сергій Єфремов, сучасник письменника, зауважив, що «творчість Коцюбинського – це не скінчена, а урвана пісня, урвана на півслові». Михайло Михайлович є автором двох повістей і понад сорока оповідань і новел, а також численних нарисів, статей і листів. Ще за життя його називали Сонцепоклонником і Соняхом, і, мабуть, кожному сучасному школяреві відомі рядки з «Intermezzo», які є своєрідним гімном любові до Сонця: «…сонце! я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів – хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні? Ти дороге для мене. Я п’ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій, п’ю, як дитина молоко з грудей матері, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш – охоче вливаю в себе вогняний напій й п’янію від нього. Я тебе люблю». Дійсно, читаючи твори Коцюбинського, відчуваєш його любов до життя, жагу нових вражень, відкриттів, потяг до світла, краси та радості.

Михайло Коцюбинський починає як дитячий письменник у традиційній реалістичній манері, але вже менш ніж за десять років у нього з’являються нові естетичні орієнтири, які обумовлюють еволюцію його творчості. Предметом захоплення митця в той період стають твори західноєвропейських авторів: Гі де Мопассана, Моріса Метерлінка, Кнута Гамсуна, Арне Габорга та ін. Письменник зосереджує увагу на екзистенційних проблемах та внутрішньому стані ліричного героя, відтак у його творах з’являються неоромантичні й імпресіоністичні риси. Перлинами його творчості та шедеврами світової літератури сміливо можна вважати твори, більшість яких датована початком XX століття: новели «На камені», «Цвіт яблуні», «Intermezzo», «На острові» та ін. У цей період Михайло Коцюбинський, за визначенням Сергія Єфремова, знаходить сам себе і стає тим незрівнянним Коцюбинським, яким ми його знаємо, тобто утверджує свій «сонячний імпресіонізм». Отже, Коцюбинський постає як письменник-модерніст і стає основоположником імпресіонізму в українській літературі. Тонкий знавець людської душі та психології як окремої людини, так і натовпу, він трактує людину як «систему ролей» і досліджує різноманітні стани людської свідомості та психологічні процеси. Сам письменник окреслив об’єкт свого захоплення так: «Людина – найцікавіше для нас явище тому, що вона змінюється, ховає в собі всякі несподіванки, не задовольняється жодною формою щастя».

Крім дослідження людської сутності, Михайло Коцюбинський як витончений естет і митець-імпресіоніст зосереджується на оспівуванні краси природи. Світ природи постає одухотвореним, психологізованим, слугуючи відображенням настрою героя та внутрішніх явищ і процесів, що відбуваються в його душі. Михайла Коцюбинського невипадково вважають одним із найкращих пейзажистів у світовій літературі. Він постає художником слова, його настроєва проза – це синтез зорових, звукових, дотикових і нюхових образів, тому Михайлові Коцюбинському стає «тісно» в межах традиційного жанрового визначення творів. Так, один зі своїх кращих творів «На острові» письменник називає не новелою, а аквареллю. Таке жанрове визначення пояснюється тим, що враження, описані у творі, передаються насамперед за допомогою пластично-зорових образів, що й викликає в читача асоціацію з малярським мистецтвом. Із цього приводу слушно висловився Валерій Шевчук: «Ніхто ніколи ні до Коцюбинського, ні після нього не створював пластикою слова такого виключного враження, і саме в тому нам бачиться немеркнуча велич його художніх тканин».

Михайло Коцюбинський – це одна з найяскравіших постатей в історії української літератури. Його твори стали надбанням світової класики й залишаються не до кінця розгаданими таємницями, що потребують подальшого дослідження та більш глибокого прочитання. Зрозуміле одне – ще не одне покоління читачів насолоджуватиметься творами Великого Сонцепоклонника.

Оксана Мазко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського