Головна » 2014 » Квітень » 21 » 28 квітня сповнюється 80 років від дня народження відомого чернігівського літературознавця Юлія КОЦЮБИНСЬКОГО
28 квітня сповнюється 80 років від дня народження відомого чернігівського літературознавця Юлія КОЦЮБИНСЬКОГО
17:26
28 квітня сповнюється 80 років від дня народження відомого чернігівського літературознавця, багаторічного директора музею-заповідника М.Коцюбинського - Юлія КОЦЮБИНСЬКОГО
Юлій Романович Коцюбинський, син Романа Михайловича Коцюбинського, народився 28 квітня 1934 року в тодішній столиці України м. Харкові. Його батько завідував Центральною бібліотекою, а мати, Олена Євгенівна Писаревська, працювала в Наркомосвіти. Через три місяці після народження сина Романа Михайловича було призначено директором музею М.М.Коцюбинського у Вінниці й директором місцевого Будинку літераторів. Олена Євгенівна завідувала бібліотекою при тому ж таки Будинку літераторів.

У 1936 році і батько, і мати Юлія Романовича потрапили за грати. Романа Михайловича розстріляли, а матір через півроку випустили. Чимало поневірянь зазнав тоді хлопчик, з тавром сина «ворога народу». Улітку 1942 його під час евакуації було поранено в ногу під Сталінградом. В Україну Юлій Коцюбинський знову потрапив з вивезеним на початку війни дитбудинком. Миколаїв, Очаків, Одеса... Врешті-решт знову Харків, де 1953 року його розшукала мати, яка жила біля Ясної Поляни в Тульській області. Як члена бригади ударників ТЕЦ Юлія Коцюбинського направляють на навчання до Московського енергетичного інституту.

Улітку 1958-го на запрошення тітки – нещодавно призначеної директоркою музею М.Коцюбинського – Ірини Коцюбинської, Юлій Романович відвідує Чернігів. Ірина Михайлівна переконує небожа, що він повинен продовжувати справу діда. Після закінчення вечірньої школи 25-літній Юлій Романович вступає на російське відділення філфаку Київського держуніверситету, адже українською мовою він не розмовляв зовсім. Однокурсники обирають його старостою і просять: "Ти ж онук Коцюбинського - от і організовуй для нас зустрічі з письменниками".

І Юлій Романович організовував такі зустрічі до кінця свого життя. Павло Григорович Тичина наполіг, щоб Юлій Романович якомога швидше перевівся на українське відділення: "Будуть сміятися, буде важко, але треба витримати”. І це випробування Юлій Романович витримав з честю - блискуче опанував українську мову, захистив диплом. Практику проходив тут у музеї, куди й прийшов на роботу. Зі студентських часів у Юлія Романовича залишилося чимало знайомих і друзів - письменників. За його підрахунками, з тих студентів, що навчалися тоді в університеті, 32 стало членами Спілки письменників.

У 1962 році Юлій Романович був на першому творчому вечорі Василя Симоненка. Сім’ями дружили Коцюбинські з Миколою Вінграновським, Іваном Драчем. Серед його добрих друзів були Володимир Забаштанський, Олесь Лупій, Леонід Талалай. В гуртожитку з ним мешкали Микола Сом, Тамара Коломієць. Більшість з них пізніше неодноразово побувала на творчих вечорах, читацьких конференціях, презентаціях книг у музеї М.Коцюбинського.

Цікаво і плідно працював Юлій Романович у музеї. Ще у 1974 р. його було персонально запрошено до Чехословаччини на нараду музейних працівників. У ті часи було надзвичайно складно і престижно потрапити в закордонне турне. Тоді ж Юлій Романович готувався до захисту кандидатської дисертації. На кафедрі педагогіки КДУ підготував реферат про М.М.Коцюбинського, де були названі прізвища М.Грушевського, Д.Яворницького, яких тогочасна наука звала "буржуазними націоналістами". Зразу ж після захисту дисертації мала вийти книга Ю.Р.Коцюбинського "Коцюбинський - педагог". Набір було розсипано, а кафедру педагогіки розігнано. До того ж поляки почули виступ Ю.Р.Коцюбинського в Чехословаччині "Коцюбинський і чеська культура” і попросили підготувати публікацію про М.Коцюбинського й Польщу.

Звичайно, Юлій Романович написав про перебування Михайла Михайловича в Кракові, про його дружні стосунки й листування з Богданом Лепким. Статтю видрукував польський журнал "Наша культура”.

Після цього Юлій Романович, який посмів «співати дифірамби ворогові Лепкому» мав великі неприємності й мусив добровільно - примусово, «за власним бажанням» залишити музей, де працював завідувачем відділу літературної експозиції. Це було 1976 року. Після цього 12 років Юлій Романович працював кореспондентом бюро пропаганди Спілки письменників України по Чернігівщині. Об'їздив усю область, привозив цікавих гостей і до музею.

Новий етап творчого життя Юлія Романовича почався на посаді директора музею. Різноманітна, багатогранна робота чекала його і колектив. Усе частіше музей, що 1993 року набув статусу заповідника, стали називати духовним центром Чернігова. Авторські вечори, творчі зустрічі, презентації привертали увагу зацікавленої громадськості. Неординарна особистість, ентузіазм, ерудиція Юлія Романовича вносили особливий колорит у музейні заходи. Демократичні організації неодноразово використовували кінолекційний зал музею для своїх зібрань.

Юлія Романовича, як і колись його діда, обрали головою Чернігівської "Просвіти". Широкого резонансу набули виставки в музеї. Зокрема, на виставці американського скульптора-авангардиста Джона Вайдмена побував аташе з питань культури посольства США в Україні Джеймс Сьюард, на виставці народного майстра Олександра Шльончика - гості з Китаю.
Чернігівські художники неодноразово влаштовували в музеї колек-тивні й персональні виставки. Особливою увагою користувалися картини О.Крюка, Івана Пенського, Тетяни Федоритєнко, Людмили Койдан, Анатолія Шкурка, Андрія Мордовця, Євгена Кріпа, Олексія Какала, Леоніда Могучова та ін.

На День Святого Миколая, Різдво, Великдень та інші проводились цілі фольклорні свята з щедрівками, колядками, їхніми учасниками були студенти музичного училища, членкині Союзу Українок.

Вистави учнівського театру "Слово” за творами М.Коцюбинського, О.Олеся, В.Винниченка в залах музею користувалися великою популярністю серед глядачів. Сценою для вистави - композиції за творами М.М.Коцюбинського під назвою "Душа моя болить” Чернігівського театру для дітей і молоді ставала і веранда меморіального будинку письменника. Прем’єрний показ композиції відбувся 14 червня 1990 року, а через два роки, 1992, актори В.Банюк, В.Макар, М.Витриховська здобувають щойно засновану обласну премію імені Михайла Коцюбинського.

1993 року Юлію Романовичу Коцюбинському за висвітлення народознавчих аспектів у творчості М.Коцюбинського також було присуджено премію імені М.М.Коцюбинського.
13 липня 1994 року за значний особистий внесок у збереження і розвиток історико-культурної спадщини народу України, високий професіоналізм Указом Президента України Ю.Р.Коцюбинському було присвоєно звання Заслуженого працівника культури України. У листопаді 1997 року Юлію Романовичу за активну просвітницьку діяльність було присуджено літературно-мистецьку премію імені Івана Нечуя-Левицького. За велику патріотично-просвітницьку роботу, значний внесок у духовне відродження українського народу та у зв’язку з 90-річчям Чернігівського товариства «Просвіта» Ю.Р.Коцюбинський був нагороджений Грамотою Центрального правління Всеукраїнського товариства "Просвіта".

Талант невтомного дослідника - літературознавця Ю.Р.Коцюбинського засвідчують його численні публікації про П.Куліша, С.Петлюру, Б.Лепкого, Б.Грінченка в журналах "Радянська школа", “Українська мова та література в школі”, "Сіверянський літопис”, "Кур’єри Кривбасу”, "Літературний Чернігів”, газетах "Літературна Україна", "Просвіта”, "Гарт”, "Деснянська правда”, "Чернігівські відомості”, "За Україну!". Це далеко не певний перелік статей і досліджень Ю.Р.Коцюбинського.

Та, мабуть, найбільшою мрією Юлія Романовича за останні роки було видання листів до М.М.Коцюбинського, які він упорядкував з такою любов’ю. Для всього колективу музею його директор був зразком працьовитості, наполегливості в досягненні мети, небайдужості до музейних і людських проблем.

15 травня 2000 року на 67-му році Юлій Романович раптово пішов з життя. Тяжкої втрати зазнала не лише його родина, а й уся культурна громадськість України.

Вже посмертно Юлій Романович був нагороджений міжнародною літературною премією "Тріумф" (липень 2000 року). Нагороду було вручено вдові Юлія Романовича заслуженій учительці України Антоніні Іллівні Коцюбинській. Останніми роками на пошанування світлої постаті Юлія Коцюбинського видано спогади друзів та рідних про нього «Завжди з нами» та книжку його мемуарів «Шрами на серці».

А насамкінець – вірш друга Юлія Коцюбинського, відомого письменника, на жаль вже покійного Станіслава Реп’яха «Бентежний шлях», написаний автором після смерті Юлія Романовича:

«Вже пахнучи задухою лікарень,
Він, сміючися, розсипав слова:
Знов небо синє, позникали хмари,
Попереду моїх сімдесят два!
Тож хвіст трубою!..

І гітара грала,
І Він співав натхненно, як завжди.
І ми гуртом із піснею тікали
Як нам здавалось, - далі від біди.

Адже його найближчі друзі знали,
Що в різний час і в різних двох містах
Йому циганки напророкували
Сімдесят два на росяних стежках.

…Раптово сталось…
І раніше сталось...
Підступний тромб спинив бентежний шлях...
Циганки помилились, не вгадали:
Йому ще жити й жити у серцях...»

Ігор КОЦЮБИНСЬКИЙ



QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 734 | Додав: Maysheff | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість