Головна » 2013 » Січень » 21 » 21 січня, минає 35 років від Акту самоспалення Олекси Гірника в знак протесту проти русифікації України, що відбувалася у 70-х рр. ХХ ст
21 січня, минає 35 років від Акту самоспалення Олекси Гірника в знак протесту проти русифікації України, що відбувалася у 70-х рр. ХХ ст
17:03
Сьогодні, 21 січня, минає 35 років від Акту самоспалення Олекси Гірника в знак протесту проти русифікації України, що відбувалася у 70-х рр. ХХ ст.
Олекса Гірник народився 28 березня 1912 року у с. Богородчани в родині бойків-верховинців, його батько і дід були відомі завдяки просвітницькій роботі в регіоні. Олекса спочатку вчився в польській школі, а пізніше в українській гімназії у Станіславові, яку закінчив 1933 р. Олекса вирізнявся активним, сміливим характером. він належав до «Пласту», «Просвіти», молодої організації ОУН, працював у «Соколі». Після гімназії батьки хотіли, щоб син продовжив навчання в семінарії, але він пішов працювати в організацію «Сокіл», де очолював загін пластунів. Пізніше хотів піти на навчання до Львівського університету на філософський факультет, але був призваний до польської армії.За висловлювання проти польської влади і заклики до незалежності України 25 березня 1937 р. був засуджений до п'яти років в'язниці. Покарання відбував у концтаборі в Березі Картузькій, у таборах Львова, Кракова, Тарнова. У 1939 р. під час німецького вторгнення в Польщу втік із в'язниці.

17 вересня 1939 р. у Станіславі на вокзалі Олекса побачив, як енкаведисти з собаками заганяють поляків у товарні вагони на висилку. Плач жінок, крик дітей… Кинувся на їх захист і, звісно, був заарештований, хоч чинив одчайдушний опір. 11 листопада 1939 р. йго засудили на вісім років концтаборів і п'ять років позбавлення прав. покарання відбував у Норильську та Магадані. 1948 року О. Гірник повернувся до Калуша Станіславської (нині - Івано-Франківської області) України.

Одружився з Кароліною Іванівною Петраш, яка теж була в засланні. У 1950 р. народився син Маркіян, а в 1954 р. — Євген. Спочатку працював на місцевому цегельному заводі обліковцем, а пізніше інженером. Всі роки дуже переймався долею України, її культури, української мови. Таємно від всіх протягом чотирьох років писав від руки листівки проти русифікації, які супроводжував цитатами з Шевченка. Вже в січні 1978 р. вирішив вчинити акт самоспалення, зокрема в листі до дружини він писав:«Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець.»

В записці до дружини від 19 січня 1978 р. написав, що поїхав до Львова, хоча насправді поїхав до Києва, відвідав Софійський собор та Києво-Печерську Лавру. Ввечері приїхав автобусом до Канева. З собою мав підготовлену сумку з двома каністрами бензину — загалом 3,5 літрів. Місце вибрав на північному схилі Чернечої Гори, тут розкидав листівки і пустив їх на вітер. Також тут же й залишив передсмертний заклик до незалежності України та проти русифікації. Близько 3-ої години ночі облився бензином та підпалив себе. Його мертве тіло знайшли тільки вранці. Міліція почала збирати розкидані листівки, усього знайшли 970, декілька збереглося у місцевих жителів. Ця справа залишалася таємницею, але саме через працівників міліції про вчинок Гірника взнали спочатку в Каневі, а потім і в інших містах України. В помешканні Гірників був проведений обшук. Дружині сказали, що чоловік загинув в автомобільній аварії. Спочатку родині не хотіли віддавати тіло Олекси, але пізніше дозволили поховати на батьківщині заборонивши відкривати труну. Попри це, вночі близькі відкрили труну і була відслужена таємна панихида греко-католицьким священиком, братом дружини.

Попри заборони, щороку 21 січня хтось клав червону калину на місце смерті Олекси Гірника. Спочатку про справжні обставини смерті Олекси повідомив його дружині лікар швидкої допомоги з Канева Михайло Іщенко. Через декілька років, через рідних в Польщі і через зв'язки з рухом «Солідарність» звістки про вчинок Гірника передали на Захід. Відомості про Гірника спочатку поширювалися хвилями радіо «Свобода» — тільки після здобуття незалежності Україною, правда про вчинок Гірника була вперше опублікована в газеті «Літературна Україна». У 1993 р. в Калуші його іменем була названа вулиця і встановлена меморіальна дошка на його будинку.

Іменем Олекси Гірника названо Богородчанську школу № 1, в якій обладнано кімнату О. Гірника, а на подвір'ї школи встановлено меморіальний знак із зображенням героя. В Івано-Франківському обласному музеї визвольної боротьби на вул. Тарнавського, 22 відкрито виставку, присвячену пам'яті Олексі Гірника, на якій експонуються світлини з родинного архіву Гірників, особисті документи, вишивки, які люб'язно надав його син Євген Гірник.
У 1999 р. створено Київський благодійний Фонд ім. О. Гірника «Українським дітям — українське слово», товариство «Просвіта» оголосило 2003 р. роком Олекси Гірника. На місці смерті Гірника посадили кущ калини, а пізніше було додана і меморіальна дошка. В музеї збереглася копія листівки. 10 років тому Фондом ім. О.Гірника та Лігою Українських Меценатів засновано премію імені Олекси Гірника. Указом Президента України № 28/2007 від 18 січня 2007 року за проявлені мужність і самопожертву в ім'я незалежної України Гірнику Олексі Миколайовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Нагороду отримали сини Олекси, Маркіян і Євген Гірники.

Підготував І.Коцюбинський

QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Переглядів: 1346 | Додав: Maysheff | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 0
Увійдіть:
avatar
Вітаю Вас Гість