Головна » 2009 » Липень » 1 » На здобуття обласної літературно-мистецької премії ім. М.Коцюбинського
На здобуття обласної літературно-мистецької премії ім. М.Коцюбинського
00:01
Про проблеми збереження традиційної пісенної культури Чернігово-Сіверщини говорить художній керівник та головний диригент академічного ансамблю пісні і танцю «Сіверські клейноди» Чернігівського філармонійного центру Сергій ВОВК.

- Чернігівщина – унікальний, неповторний край в етнографічному плані. Тут серед лісів збереглися стародавні народні звичаї та говірки. Але існує реальна загроза зникнення наших традицій. Проте тих, хто на це звертає увагу, - одиниці.

- Це проблема всієї України. Людей, яких цікавить подібна тематика, мало, хоча вони є – ті, котрі відчувають потребу, навіть голод, щоби зібрати традицію – пісні, танці, казки і таке інше. От зараз потрошку збирається маленька армія фольклористів, які цим «хворіють». Наприклад, колектив Київського університету культури «Кралиця», колектив «Даха браха», який експериментує у фольклорному напрямку. Навіть назва своєрідна «даха» - старовинне слово «давати», «браха» - слово «брати». Вони експериментують у Київському театрі «Дах» з деякими героями українських вистав і на основі традиційного українського співу. Є ще деякі колективи на Рівненщині, Волині, Житомирщині, Полтавщині та ін. Але головне те, що це молоді колективи, які самі почали шукати та працювати. Завдання нашого колективу – долучити молодь до захоплення нашим, українським, навіть більше того – сіверським.

Як співає Чернігівщина?

Коли формувався колектив, спочатку просто хотів знайти однодумців. З часом так склалося, що ті люди, з яких постали «Сіверські клейноди», є представниками різних регіонів Чернігівщини. У подальшому я саме так і намагався формувати колектив. Чому? Коли мене запросили сюди на роботу, я запитав: «Як же співає Чернігівщина? Яка манера співу?» Ніхто не дав відповіді. Тож я зрозумів, що тільки живе спілкування, експедиції дадуть мені відповідь. І перші дослідження дали свої результати: Чернігівщина співає по-різному. Мало того: сусідні села, які знаходяться поряд, співають неоднаково. Навіть буває, що говірки у них відрізняються одна від одної. Чому це так – припущення є різні. Багато науковців вважає, що навіть зілля, зібране на полі відносно полюсності (на півдні, наприклад, і на півночі), дає різні результати лікування.

Можливо, так видозмінюється й українська пісня.

Можливий інший варіант: села відрізняються тембрально через вік – «старе» чи «молоде» село. Як можна пізнати старовинні села візуально? Якщо подивитися зверху, то старовинні села розташовувалися, немов квіточка: навколо центру видно вулиці, що йдуть колами. Села більш близькі до сучасності розплановані лініями, вулиці перетинаються під прямими кутами. Це не те, чого наші предки хотіли досягнути.

Як у селах казали люди, в кутках нечисть збирається. У саманних будівлях із сирцевих цеглин з глини з додаванням різаної соломи, полови чітких кутів немає, вони згладжені. Тому й ікони ставили на кут – покуття. При вході вони мають відразу ж потрапляти в поле зору, щоб людина, побачивши їх, перехрестилася, а потім вже зайшла до хати. Двері спеціально робили нижче, щоб людина кланялася перед іконами і вже потім заходила в хату. Дехто казав, що двері низькі були, щоб тепло не втрачати – нічого подібного. Наші предки були набагато мудрішими, ніж ми. Але сьогоднішня навала отої американської культури мене насторожує.

Побувавши на гастролях у багатьох країнах за кордоном, звернув увагу на те, що магазинчики, назви яких написані недержавною мовою, сплачують додатковий податок.

«Душа Сіверщини»

Збирання фольклору мені болить. Ті бабусі, які є носіями традиції, які можуть донести цю душу в повному обсязі, вони ще є, але потроху відходять. Я кажу своїм артистам: от ви їдете додому, зайдіть до якоїсь сусідньої бабусі чи до своєї, якщо співає, запишіть її на диктофончик, навіть у мобільному телефоні. Привезете пісню до Чернігова, ми її розшифруємо – і відразу ж на сцену. Є у нас такий проект «Душа Сіверщини»: кожного року у червні у Борисоглібському соборі ми відтворюємо пісні одного села. З кожним роком глядачів стає все більше. Радує мене й артистів, що люди починають пригадувати свою душу.

* Навіщо це Вам потрібно?
* Є внутрішня необхідність. Коли ти на цій території – ти маєш її вивчати, тим більше коли керуєш таким колективом. Найбільше мене зворушує, коли записую текст нової пісні від бабусі, що сама ходила і збирала її по куплету. Старенької жіночки, в якої є город, гуси, кури. Здається, за цим господарством бабусям і не потрібно думати, що в цій пісні не вистачає двох куплетів. Аж ні! Ці бабусі беруть зошит, йдуть в інше село, де записують один чи два куплети, потім згадують, що сусідка ще знала якийсь куплет, пішли до неї та записали. І саме вони є істинні фольклористи!
* Є в мене мрія записувати аудіодиски, наприклад: «Співає с. Старосілля», «Співає с. Конотоп», «Співає Городнянщина». У репертуарі нашої вокальної групи налічується близько 200 пісень з різних сіл Сіверщини.

* Яка Ваша головна мрія?
* Основна моя мрія – щоб співала вся Україна. Чернігівщина – це унікальний край, де синтез української, білоруської та російської культури зробили такий цікавий малюнок, який відтворився в чудовий сіверській традиції.

За матеріалами чернігівської преси.
Підготував І.Коцюбинський



QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 1094 | Додав: Майшев | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість