Виставка, що присвячена трагічній долі синів Михайла Коцюбинського – Юрія та Романа а також Віталія Примакова | 14:47 | ||||
У Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського до Дня пам’яті жертв політичних репресій, який відзначатиметься згідно Указу Президента 17 травня, розгорнуто виставку, що присвячена трагічній долі синів Михайла Коцюбинського – Юрія та Романа а також Віталія Примакова. Усі вони були знищені сталінським режимом у 1937-му. Незліченні жертви сталінського тоталітарного режиму. Десятки мільйонів кращих синів та дочок на теренах колишнього радянського простору було знищено в катівнях ЧК-ГПУ-НКВС або зморено голодом. Мабуть, найстрашніші наслідки цієї війни проти власного народу відчули на собі українці, передусім її інтелектуальна еліта. Примусове формування єдиної спільноти - радянського народу неможливе було без знищення у народів радянської імперії національного коріння. А для цього перш за все було необхідно морально й фізично ліквідувати кращих з кращих, усіх тих, хто так чи інакше був небезпечним для сталінізму. Радянська гігантоманія виявляла себе не тільки у розбудові економіки, у гаслах на кшталт: "Даёшь!" або "Догнать и перегнать!", але й у знищенні людей у енкаведистських катівнях, у таборах ГУЛАГу. Варто згадати лише 1111 розстріляних у Сандормоху (Карелія) до 20-річного ювілею більшовицького перевороту 1917 року протягом жовтня-листопада 1937-го серед яких було майже 300 українців. Звичайно, не минула гірка доля й родину Коцюбинських. Сини великого українського письменника Юрій та Роман, а також друг Юрія та зять родини Коцюбинських Віталій Примаков пройнялися з молодих років ідеями соціалізму. Згодом усі вони стали більшовиками. Юрій Михайлович Коцюбинський (нар. 1896 р. у Вінниці) пройшов шлях від рядового члена партії ВКП(б) до члена ЦК більшовиків України, від члена губвиконкому до заступника голови Уряду України. Син українського письменника, Юрій усім своїм єством розумів, що на Україні під гаслами ленінських та сталінських ідей у повсякденному житті країни утверджуються беззаконня та свавілля. Працюючи спочатку у першому уряді України після подій листопаду 1917 року, Юрій Михайлович керував військами радянської України, затим майже 10 років віддав праці у дипломатичних місіях у Польщі, Чехословаччині та Австрії. Перебуваючи за кордоном, Ю. Коцюбинський морально та матеріально допомагав політемігрантам з України, організував збір продовольства голодуючим в Україні. Звичайно, це не могло бути не поміченим так званим "батьком народів" Сталіним, через що останній ніколи не виявляв своїх симпатій до Юрія Коцюбинського. Під час "українізації", що її намагалися впроваджувати у життя українські більшовики М.Скрипник, В.Затонський та інші, Юрій Михайлович відстоював ідею надання Україні більшої самостійності. Ще на початку 20-х рр. він підписав відозву 83-х, яка була фактично спрямована проти Сталіна, і це пізніше закидали Юрію Коцюбинському як т.зв. «троцькісту». Особливо абсурдним усе це виглядає ще й тому, що ні в кого не було ніяких фактів, які б засвідчили підтримку Юрієм Коцюбинським ідей Льва Троцького. 1934 рік був піком піднесення Юрія Михайловича щаблями державної служби. Його призначають головою Держплану України. Надто відповідальна посада та ще й у такі "лихі" часи. Тільки-но Україна виборсалася із щільних лабет сталінського голодомору, наслідки якого здолати було дуже важко. А тим часом каральна машина недремно пильнує і вишукує, як казав китайський філософ Конфуцій "чорну кішку у темній кімнаті, надто коли її там немає". 22 жовтня 1934 року Оргбюро ЦК КП(б)У розглянуло питання з характерним для тих часів формулюванням: «Про контрреволюційну роботу залишків націоналістів". У рішенні бюро зазначалося далі, що після розгрому націоналістів на Україні, окремі троцькістські елементи через послаблення пильності керівництва пролізли до радянських установ. Було далі зазначено, що одним із таких був Юрій Коцюбинський. Він, мовляв, як керівник Держплану особисто сприяв троцькісту - професору Наумову. Пізніше, 1 грудня того ж 1934 року було вчинено вбивство у Ленінграді Сергія Кірова, після чого сталінська пекельна машина й зовсім оскаженіла. У лютому 1935 року Юрія Михайловича заарештовують у Москві, звинувачують у антирадянській діяльності і рішенням Особливої наради при НКВС СРСР засуджують до заслання на 5 років. Незабаром його переводять до трудового табору, виключають із партії, як "троцькіста." Заслання відбував у селищі Каргасок Західно-Сибірського краю (сучасний райцентр Томської обл. Росії за 430 км на північ від обласного центру на р. Об). Але й цього було замало режимові невтомного Сталіна. 5 жовтня 1936 року група енкаведистів України прибула до Сибіру і без санкції прокурора заарештувала Ю. Коцюбинського. Звідти його етапували спочатку до Москви, а звідти до Києва, де утримували у тюрмі при НКВС. Не меншим трагізмом позначена й доля молодшого брата Юрія Коцюбинського – Романа (народився 3 вересня 1901 р.) Найменший син Михайла Коцюбинського користувався особливою турботою родини письменника. 3 дитинства у нього розвинувся смак до літератури. Любив співати українських пісень. Під впливом брата ще гімназистом вступив до партії більшовиків. Згодом він - на комсомольській роботі, їде до Москви вчитися до університету імені Свердлова. А 1924 року Роман вже у Одесі. Там він працює на культурно-освітянській та журналістській ниві. 3 тих буремних двадцятих залишиться у нього іменний револьвер. І ця зброя стане для енкаведистів речовим доказом підготовки сина видатного українського письменника до так званого «терористичного акту». Але це трохи згодом, коли чотири роки роботи Романа Коцюбинського в Одесі пришиють білими нитками до "контрреволюційної організації" як активіста "українізації". А поки що Роман їде на навчання до Харкова, вчиться в аспірантурі ВУАМЛІНу, стає директором Наукової бібліотеки, а згодом і книжкової палати. Пізніше й ці чотири роки вмістяться в скупі рядки протоколів: "проводив націоналістичну діяльність", бо, мовляв, видавав співробітникам інституту книжки націоналістичного змісту. Все начебто йде нормально. Але над сім'єю знову нависають хмари. На той час вже було заарештовано Юрія Коцюбинського. Роман та Олена пишуть листи в ЦК партії на його захист, а тим часом Романа вже називають на зборах не інакше, як "націоналістом". А 12 грудня 1936 року Романа Михайловича заарештовують та відправляють до Києва. Символічно, що це сталося лише через тиждень після прийняття "найгуманнішої" у світі сталінської конституції. І ось перший офіційно зафіксований допит, що відбувся 22 грудня 1936 року. Вопрос: Следствием установлено, что вы, до вашего ареста, являлись... участником националистическо-троцкистской организации, подготовлявшей террористические покушения против руководителей партии и советского правительства на Украине. Вы признаёте себя виновным в этом? Впертість Романа Михайловича дратувала сталінських "сатрапів". Це було особливо дивним для них, оскільки здоров'я Романа вже з молодих років було підірване. І можна тільки уявити собі, яким фізичним та моральним тортурам піддавали свою жертву такі собі молодший лейтенант держбезпеки Перцов, лейтенант держбезпеки Бондаренко та сержант держбезпеки Давидов - справжні садисти. Вісім місяців безперервних нічних допитів знесилили й без того недужого Романа. Краще вже смерть, ніж такі муки. І ось вже останній допит, що вели 15 серпня начальник 5-го відділення, лейтенант Бондаренко та оперуповноважений 3-го відділу сержант держбезпеки Давидов. 3вичайно, це не могло врятувати Романа. Маховик репресії вже був розкручений на повну силу. Є версія, що за вироком тієї ж Військової Колегії Романа Михайловича 27 вересня 1937 року розстріляли в Одесі. За іншими припущеннями - у Вінницькій області. Де він похований також невідомо. Символічна могила знаходиться у Чернігові на старому цвинтарі, де Роман умовно «покоїться» поруч з бабусею Гликерією й тіткою Лідією. Свого часу цей надгрібок було зник за велінням місцевої комуністичної влади, але потім все ж під тиском громадськості пам’ять про молодшого сина класика української літератури хоч таким чином було відновлено. А у часи хрущовської «відлиги» 25 січня 1956 року справу Романа Коцюбинського було переглянуто Військовою Колегією Верховного Суду СРСР і вирок від 26 вересня 1937 року (мовою оригіналу) "по вновь открывшимся обстоятельствам отменён и дело за отсутствием преступления прекращено". Підписав генерал-лейтенант юстиції Чепцов. Така ось доля найменшого з Коцюбинських... Така ж гірка доля спіткала й Віталія Примакова, який був одружений на доньці письменника Оксані. Її життєвий шлях також обірвався трагічно, бо померла зовсім молодою ще під час громадянської війни у 1920-му. А Віталій народився у Семенівці 31 грудня 1897 р. у родині сільського вчителя Марка Григоровича. Крім нього в родині Примакових було ще четверо хлопців, тому виховання було досить суворим. Рано, вже у 10 років навчився їздити верхи та стріляти. Коли підріс, батько подарував йому мисливську рушницю. Ще трохи згодом вступив до чернігівської гімназії, де познайомився й здружився зі старшим сином українського письменника - Юрієм Коцюбинським. Ще до подій 1917 року вступив до більшовицьких лав. Зазнав арешту й ув'язнення у царських застінках. У квітні 1917 року повернувся до Чернігова, затим відбув до Києва й зайнявся партійною роботою. У 1918 організував полк Червоного козацтва. Після громадянської війни у 1922-23 роках навчався на Вищих військово-академічних курсах. У ті ж часи працював над працею "Рейди червоних козаків", що була опублікована в "Сборнике трудов военно-научного общества". 1924-1925 рр. Віталій Маркович був начальником Вищої кавалерійської школи у Ленінграді. У 1925-26 роках Примаков перебуває у Китаї, куди його було відряджено у якості військового радника китайської національної армії. Розкривається талант Примакова як літератора. Повернувшись з Китаю, пише "Записки волонтера" (громадянська війна у Китаї). Після роботи військовим атташе у Афганістані 1927-28 рр. видав книгу-нарис "Афганістан у вогні". Примакову інкримінували «заколот у Червоній Армії» й проходив він у цій справі разом з іншими визначними військначальниками - Михайлом Тухачевським, Ієронімом Уборевичем, Йоною Якіром, Вітовтом Путною та іншими. Тож на прикладі братів Юрія та Романа Коцюбинських, а також Biтaлія Примакова ми бачимо, яка страшна доля спіткала державних та військових діячів у лихі 30-роки та яка бездушно-каральна державна машина існувала за часів Сталіна під червоним прапором більшовизму. І як же блюзнірськи виглядають закиди сучасних апологетів комуністичної ідеології щодо «колаборантів» з УПА або ОУН, які боролися за незалежну Україну. А як же пакт Молотова-Ріббентропа 39-го, який розв’язав руки гітлерівський агресії, або договір «Про дружбу й непорушність кордонів» від того ж 1939-го, або спільний парад у Бресті? А те що німецькі генерали стажувалися у радянських військових закладах? Але вочевидь не в останню чергу Гітлер наважився напасти на СРСР після того як країна, «где так вольно дышет человек» була знекровлена й фактично обезголовлена масовими репресіями й голодоморами, винищенням державних та військових діячів. Звичайно, не може нести відповідальність за ті злочини сучасний уряд Російської Федерації як спадкоємиці СРСР. Це повинен бути суд не стільки над виконавцями цих страшних злочинів, але скоріше - над ідеологією людиноненависництва, щоб це страхіття ніколи не повторилося у майбутньому.
Ігор КОЦЮБИНСЬКИЙ
| |||||
Переглядів: 2840 | Додав: Майшев | Рейтинг: 5.0/3 | |
Всього коментарів: 0 | |
Купити квитки Розділи новин | ||||
---|---|---|---|---|
|
Вхід |
---|
Календар новин | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
|
Пошук |
---|
|
Відео |
---|
Інфо |
---|
Наші друзі |
---|
Статистика |
---|
Онлайн всього: 2 Гостей: 2 Користувачів: 0 |
Наше опитування |
---|