«Ваші писання читаю радо, і вони мені найбільше подобаються зі всіх теперішніх наших. Може, доля коли дозволить лично Вас побачити, то й радість буде», - читаємо у листі Василя Стефаника до Михайла Коцюбинського від 8 липня 1901 року.

Особисте знайомство між ними відбулося 1903 року в Полтаві на святкуванні відкриття пам’ятника Іванові Котляревському. Про знаменну для всіх українців подію нагадує збірка оповідань М.Коцюбинського з теплим дарчим написом: «Дорогому й рідному Василеві Стефаникові на згадку про незабутні дні стрічі в Полтаві». Книжка зберігається в літературно-меморіальному музеї Стефаника в його рідному селі Русові на Покутті.

13 вересня 1903 року Василь Стефаник надіслав своїй нареченій Ользі Гаморак поштову картку, на якій поставили автографи учасники свята у Полтаві: Леся Українка, М.Коцюбинський, В.Самійленко, М.Вороний, Г.Хоткевич, Х.Алчевська.

За кілька місяців, 16 січня 1904-го у Львові відбулося вінчання Василя з Ольгою. На товариську вечерю в готелі «Ванда» були запрошені рідні й найближчі друзі молодих, серед них – Іван Франко, Лесь Мартович, Марко Черемшмина. Франко проголосив прекрасний тост, в якому закликав, щоб Стефаник присвятив себе літературі, бо він, як ніхто, знає селянську душу, побут села, потреби селян. Все було дуже щиро і зворушливо. Звучали весільні пісні.

Почуття Василя і Ольги були добре перевірені часом. Познайомилися вони ще зовсім юними, у 1888 році.

«Моя жінка Ольга – найбільший мій приятель і мати трьох моїх синів», - писав Стефаник у новелі «Серце». На жаль, у лютому 1914 року Ольга Кирилівна померла. Василь Семенович був люблячим і ніжним батьком для синів Семена, Кирила і Юрія.

Влітку 1959 року Семен Васильович Стефаник завітав до Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського. Цікавим і змістовним було його спілкування з директоркою закладу Іриною Михайлівною Коцюбинською. Світлина зафіксувала момент екскурсії в меморіальному саду Коцюбинських.