Історія України сповнена трагічних дат і подій. Четверта субота листопада – день, коли вшановують пам’ять про жертв голодоморів, які довелося пережити українському народові: наймасштабнішого та найтрагічнішого Голодомору 1932-1933 років та штучних голодів 1921-1923 років, 1946–1947 років. Нинішнього року день пам’яті припадає на 23 листопада. Увечері цього дня кожен українець, аби вшанувати пам’ять про невинно убієнних голодом, має засвітити свічку на своєму вікні та згадати про тих, чиє життя обірвалося через тоталітарну політику радянського союзу. Цей вогник символізуватиме скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

До Дня пам’яті жертв Голодомору Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського підготував виставку бібліотечних матеріалів зі своєї наукової бібліотеки «Запалімо пам’яті свічу…». На ній представлені друковані видання з документами, архівними матеріалами, листами, дослідженнями цієї теми, також є спогади очевидців про ті події.

Через нереальні плани хлібозаготівлі, тобто примусове вилучення зерна на користь держави у сільськогосподарських виробників, українці залишилися практично без будь-яких засобів до існування. Люди вимирали цілими сім’ями, вулицями, селами. 7 серпня 1932 року за ініціативою Сталіна запроваджуєтья постанова, відповідно до якої так зване «розкрадання колгоспного майна» карається розстрілом або позбавленням волі терміном не менше, як на 10 років. У народі цю постанову назвали «Законом про 5 колосків». Незважаючи на те, що селяни голодували, управлінці повідомляли про саботаж хлібозаготівлі селянами. Маховик репресій запрацював ще активніше. В результаті – смертність від голоду, що забирала щодня десятки тисяч життів, тривала фактично до нового урожаю. За пізнішими підрахунками від Голодомору 1932-1933 років загинуло понад три млн людей.

Найстрашніше те, що керівництво радянського союзу приховувало наслідки Голодомору. В ті дні жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було. Офіційно в радянському союзі голоду не існувало. Вище керівництво свідомо дезорієнтувало світову громадськість.

Нині ж ми знаємо про ці трагічні сторінки історії нашої держави. Історики зробили тисячі розвідок на цю тему. Результатом їхніх досліджень стали книги та розвідки, надруковані у періодичних виданнях.

Спогади сучасників повертають нас до тих страшних подій. Розгорнувши книгу «Голодомор 1931-1933 рр. на Бахмаччині. Спогади очевидців», можемо дізнатися про такі спогади звичайних селян Чернігівщини, яких теж торкнулася ця страшна біда.

«1932-1933 роки були врожайними, та хліб у людей було забрано. Під час голоду ми їли конюшину – рвали, товкли у ступі і пекли із неї пампушки. Також пекли млинці з серцевини кукурудзяного стебла і з рижію, рвали щавель та варили борщ. Багато людей пухло з голоду» (Петлай Ганна Павлівна, 1926 р.н., с.Гайворон).

«Активісти знайшли під сіном 2 мішки зерна. Батька побили і забрали, засудили на 4 роки» (Ковалевська Марія Дмитрівна, 1923 р.н., с. Голінка).

«Добре пам’ятаю страшний Голодомор, мені було 18 років. Пам’ятаю, як з двору забрали корову, коня. Мати дуже плакала, просила, щоб залишили, бо крім мене були ще діти, треба було їх годувати. Але, незважаючи на вмовляння матері, все забрали. Залишились ми без молока і без робочої сили. Виживали, як могли.

Від голоду померли сусіди, але вже забула їхні прізвища». (Горіла Наталія Андріївна (1915 р.н., с.Городище).

«Люди дуже страждали, пухли від голоду. Їли жом, макуху і цвіт конюшини.

В ті часи померли дід і баба, тобто батькові мати і батько. Не було за що ховати, викопали яму і в одну поховали». (Ольшаник Олександра Петрівна, 1923 р.н., с.Григорівка).

«Під час голоду хліб доводилося пекти з полови, варити лушпиння картоплі. По декілька разів на день у хату заходили голодні люди і просили їсти. Під двором була канава, в якій лежали померлі люди». (Гурин Антон Андрійович, 1927 р.н., с. Халимонове).

Виставка бібліотечних матеріалів «Запалімо пам’яті свічу…» триватиме в музеї-заповіднику протягом двох тижнів.