Якось доньку Ліни Костенко Оксану Пахльовську запитали: «Чого б Ви побажали Мамі в День народження?». Ось її відповідь: «Мама дуже молода. Мамі ніко́ли не є років, їй є тисячоліть – і знання, і трагедій, і пошуків, і прозрінь. І їй є ота мить, з якої вона знову починає життя спочатку. А вона повсякчас починає життя спочатку. «Найвище уміння – почати спочатку / життя, розуміння, дорогу, себе».  

А хто краще скаже за Поета ніж його вірші?

Тож поринемо у поезію завжди молодої Ліни Костенко…

*Про образи дитинства

Коти, зайці, ведмедики, лисиці,

рожева мавпа і зелений слон, –

мій зоопарк, і плюшевий, і ситцевий,

і черепаха, взута в поролон.

*Передчуття великого кохання

В пустелі сизих вечорів,

в полях безмежних проти неба

о, скільки слів

і скільки снів

мені наснилося про тебе!

*Елегія родинного щастя

Навшпиньки повертаюся в ті дні.

Вони, як сонце, сходять у мені.

Там є наш дім і обрій твоїх рук,

і ще душа не відає розлук.

І ще є час для друзів і гостей.

І щастя є. І донечка росте.

І син малює квіточку зорі,

як той Маленький принц Екзюпері.

*Саморозпізнання

Химерна, важка, вибухова,

яку вже ніхто не спасе,

а може, я тінь мого слова,

от тінь мого слова, і все…

За цим тимчасовим фасадом,

Де стільки любові й тепла, –

людиною, річкою, садом

я тільки у слові жила, –

*Психологічна містика

Кипариси горять в небозвід.

Небо глухо набрякло грозою.

Вигинаються пензлів хорти.

Чорним струсом палеозою

переламано горам хребти …

*Скіфська Баба «кам’яна незграба»

Це все – прогрес. А ти стара як світ…

Сміється баба, клята скіфська баба,

Сміється, ухопившись за живіт.

*Вірна собі і всьому, що любить

Моє життя – в скарбницю горя внесок.

Заплачено сповна – за все, за все, за все.

Душа – як храм з очима древніх фресок.

Все бачить. Все мовчить. Все далі понесе.

*Про повернення казкового бузку

А вранці із усіх казок

прийшов невиспаний бузок.

Росу із кучерів струснув,

ліг поруч з нами і заснув.  

*Про почуття належності

Я скрізь своя, і я ніде не дома.

Душа летить у посвіті епох.

І де цей шлях почався, — невідомо.

І де урветься, знає тільки Бог.

*Химерні колізії міфологічного і модерного

Правічну думу думають ліси,

вгрузають в мох столітні дідугани.

Переметнеться заєць навскоки –

горить асфальт у нього під ногами.

*Можливо про потаємне?

Як тісно в пам’яті сторіч!

Як рідко зводяться титани!

Створити річ,

створити річ,

котра ніколи не розтане!

Ірина Рябчук, зав. відділом науково-дослідницької та фондової роботи Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського