1878, 8 січня в Ярославі (нині на території Республіки Польща) народився Володимир Якимович Старосольський – український громадсько-політичний діяч, соціолог, правник.

У старших класах гімназії зацікавився політичними подіями, перейшов із польської на українську мову, брав активну участь у створенні громадсько-політичних організацій − Академічної громади, «Січ», «Молодої України», УСДП. Студентська боротьба за запровадження українських кафедр, за відкриття українського університету у Львові, за «справу державної самостійності України» стали виявом відстоювання національних інтересів. Боронячи ідею української вищої освіти та підтримуючи переслідуване українське студентство, Володимир Старосольський виступав організатором сецесії – масових акцій із залученням громадськості для підтримки та продовження їх навчання в австрійських університетах. Він вивчав право в Краківському, Львівському, Віденському, а згодом, стажувався в Берлінському, Ґрацькому та Гейдельберзькому університетах. Під час навчання вивчав теоретичні розробки відомих науковців С.Дністрянського, Ґ. Єлінека, Ф.Тьонніса, Л.Гумпловича.

Під час Першої світової війни його організаційні здібності та авторитет стали доречними при формуванні у 1913 р. перших українських військових частин «Січових стрільців», головним отаманом яких він був обраний. Після початку війни 1914 р. Старосольський став членом Головної Української Ради і Бойової Управи Січових Стрільців, ад’ютантом керівника вишколу УСС Мирона Тарнавського, комендантом УСС князя Василя Габсбурга-Вишиваного, командував куренем УСС, співпрацював з Союзом Визволення України у Відні. Брав участь у Листопадовому чині 1918 р.

В ході українсько-польської війни, після викуплення Директорією В.Старосольського з ув’язнення (знаходився в концентраційному таборі в Домб’ю під Краковом), він повернувся до політичної та педагогічної роботи, поєднуючи пост заступника міністра закордонних справ при уряді І.Мазепи та викладаючи у Кам’янець-Подільському університеті. Після квітневого договору С. Петлюри з польським урядом (1920 р.) В. Старосольський подав у відставку. Невдовзі опинився на еміграції – у Відні та Празі.

Особливої уваги заслуговує адвокатська діяльність В. Старосольського – його ораторський талант, глибокі знання, подані без дешевих ефектів, цікаве подання інформації, що не позбавляло підсудного гідності, приваблювали на судові процеси молодих юристів різних національностей як на лекції. Володимир Старосольський був захисником політичних українських арештантів.  Про визнання його адвокатського таланту, здатності національно-політично підкреслити мотиви вчинків підсудних свідчить його участь у справі проти М. Січинського, який 12 квітня 1908 р. здійснив замах на намісника Галичини А. Потоцького, на судових процесах над членами Української Військової Організації, які відбувались в Галичині, зокрема над С. Федаком, який виконав замах на польського воєводу Грабовського, на судах 1929-1935 рр. над членами ОУН: у 1929 р. − В. Атаманчуком та І. Вербицьким за вбивство куратора Собінського; у 1930р. − виконавцями нападу на «Східні Торги» у Львові, діячем ОУН З. Пеленським; у 1932р. − учасниками нападу на пошту в м. Городку (30 листопада 1932 р.) − процес Василя Біласа та Дмитра Данилишина, над Миколою Лемиком, якого звинувачували у вбивстві радянського консула Майлова, виступав оборонцем і на так званому Львівському процесі Бандери, із забороненою згодом польською пресою промовою.

Під час життя в еміграції  В.Старосольський став у 1920 р. професором Українського вільного університету у Відні та у 1922 р. деканом економічно-кооперативного факультету Української господарської академії в Подєбрадах, де одним із перших у Європі започаткував вивчення націології. Саме там виходить його найвідоміша праця − «Теорія нації», яка використовувалась як підручник в УВУ, УГА та в Українському (таємному) університеті у Львові, а згодом й інші доробки − «Держава і політичне право», «До питання про форми держави».

Після радянської окупації Львова у 1939 р. В.Старосольський був призначений професором державного права Львівського державного університету ім. І.Франка. Через кілька тижнів його було заарештовано НКВС. Імовірно, арешт спонукали близькі родинні зв’язки з Романом Шухевичем − Старосольський був одружений із Дарією Шухевич, його тіткою. В. Старосольського засудили до восьми років ув’язнення, помер 25 лютого 1942 р.у концентраційному таборі в Маріїнську (Західний Сибір).

Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті