Першого березня  1885 року  народився Іполит Ольгерд Бочковський  - український соціолог, політолог і етнолог, один із провідних європейських фахівців з теорії нації та національних відносин першої половини 20 століття; педагог, публіцист і громадський діяч.

Народився в Україні, але не був етнічним українцем (батько походив з польського роду, а мати – з литовського). З теренів Російської імперії емігрував у 1905 році. Осів у Празі, де здобував вищу освіту і пройшов стадію самоідентифікації як українця.  Він був публічним інтелектуалом, людиною глибоко заангажованою в політичні та громадські справи. Автор однієї з найбільш довершених теорій виникнення і розвитку націй. Ввів у науковий обіг поняття Етнополітика.

В часи УНР був секретарем української дипломатичної місії у Празі. Професор Української господарської академії (УГА) в Подєбрадах; викладав соціологію та націологію в Українському вільному університеті в Празі.  Очолював Комітет порятунку України — організацію, яка працювала задля порятунку українців під час Голодомору 1932 – 1933 рр. Знав близько 20 мов, писав 6 мовами, але свої основні праці написав українською.

Що ж пов’язує Іполита Бочковського з Черніговом? Безумовно, Михайло Коцюбинський!

Наприкінці 1909 року Іполит Бочковський звернувся до М.Коцюбинського з проханням дати дозвіл на переклад його творів чеською мовою з подальшим друком окремого збірника. Прохав також підібрати твори на розсуд письменника.  

У музейному архіві зберігається 11 листів з Праги, в яких узгоджуються питання вибору творів,  перекладу, написання вступної статті, розміщення фотографії письменника та інші технічні моменти.

Що ж спонукало молодого емігранта, на тоді ще слухача студій Карлового університету, популяризувати українську літературу, можна сказати чужу для нього, в Чехії? Можливо, саме тоді він зацікавився питаннями формування націй, складовими цього процесу, і напевно вважав, що культура і література є невід’ємною частиною націєтворення. І чудово розумів, наскільки важливим є поширення відомостей про окрему націю, яка не має своєї державності, саме через культурні зв’язки. У Празі Бочковський зблизився з українським емігрантським середовищем, познайомився з чернігівською громадською діячкою Ольгою Андрієвською,  яка вимушено кілька років жила за кордоном, а вже вона  розповіла про М.Коцюбинського, якого дуже добре знала. На той час Бочковський ще не дуже вправно володів українською мовою, але у нього навіть і думки не виникло звернутися до письменника російською. У першому листі він пише: «Прошу вибачення за мою дуже негарну українську мову, але я сам не українець та недавно лише пізнав Вашу мову». У подальшому листуванні мова поступово виправилася і значних помилок не спостерігається.

Врешті, активна співпраця письменника і перекладача подарувала чеському читачеві збірку оповідань М.Коцюбинського «Z hlubin duše», яка вийшла друком у Моравії, у м. Тельч  у вересні 1910 року. До неї ввійшли такі твори М.Коцюбинського: «З глибини», «Intermezzo», «Цвіт яблуні», «У грішний світ», «Сміх», «Невідомий», «Persona grata», «В дорозі». Збірка доповнювалась фотопортретом М.Коцюбинського та вступною студією про письменника і його місце в українській літературі. Її прихильно зустріла чеська критика, і Бочковський збирав і надсилав Коцюбинському вирізки з місцевих видань: «Критики на Вашу книжку були вже в чеських часописах, головно на Мораві. Відповідні часописи, оскільки мені удасться їх дістати, незабаром вишлю Вам, а рівночасно дещо з цих рецензій в українському перекладі пішлю до «Ради». До речі, до «Ради» І.Бочковський дописував регулярно.

В одному з листів також інформував Коцюбинського: «Тим часом доношу, що тутешній професор слов’янських літератур д. Махаль ( чеського Празького університету) дуже зацікавився Вашими оповіданнями та хоче присвятити Вашій творчості один спеціальний виклад після свят. З цією метою він хоче насамперед познайомитись з іншими Вашими творами. (Nota bene: проф. Махаль розуміє по-українському)».

Як бачимо, твори М.Коцюбинського зробили помітний вплив на чеську публіку. Надзвичайне захоплення у Бочковського викликала новела «Сон». «Чимало разів хотів Вам відписати за Ваші чудові оповідання, особливо ж за «Сон», який на нас зробив велике та гарне враження. Давно вже не доводилось мені читати  такого чудового літературного утвору. Цікаво, що від нього я відніс більше музично-малярське враження, ніж чисто літературне… Читаючи «Сон», я рівночасно інтуїтивно чув музику Гріга (спеціально пісню Сольвейг та «Смерть Озе») і малюнки Бекліна «Святий гай» та «Острів мертвих». Отже, окремо дякую Вам за те естетичне свято, яким було для мене читання «Сна». До речі, новела «Сон» була перекладена Бочковським і надрукована у щомісячнику «Rusky Obzor» у квітні 1912 р.

Професор Махал у збірнику «Слов’янщина» зробив критичний огляд про слов’янські літератури і, зокрема, про творчість українських письменників, особливу увагу приділивши М.Коцюбинському. Інформацію про дану публікацію Бочковський   надіслав до редакції газети «Рада», де вона і була надрукована 26 квітня 1912 року. Деякі вислови д.Махала Бочковський переклав дослівно, щоб зберегти авторську оцінку: «В малюванні настроїв є Коцюбинський недосягаємим майстром. Його праці, поміж якими знаходяться справжні мистецькі архитвори, визначаються тонкою сатирою, яка переходить поволі у гострий сарказм, коли саме представляє низькі, часто звірячі інстинкти людини, грубу змисловість та подлоту або недостатки, які загублюють организм усього народу… Лагідний стиль, що як музика проникає до глибини душі, живість типів та малюнків, глибина активних концепцій та глибоко-душевна любов до народу – це загальнопризнані властивості ескізів Коцюбинського». Таким чином, І.Бочковський не лише популяризував творчість М.Коцюбинського у Чехії, а й інформував українського читача про те враження, яке справляють твори їхнього співвітчизника на місцевих читачів.

Отож, творчий тандем І.Бочковського та М.Коцюбинського виявився надзвичайно плідним і корисним.

Наталія Коцюбинська, заступник директора з наукової роботи Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського