Михайло Сергійович Грушевський був одним із найвпливовіших діячів серед українського громадянства.

«Видатний історик і видатний публіцист, людина широкої освіти та великого знання, він сполучав разом з тим надзвичайну організаторську здібність, умів об’єднувати, заохочувати до праці, використовувати людей кожного відповідно його хисту. Разом з тим був він надзвичайно працьовитий та працездатний. Треба було дивуватися, коли в його вистачало часу, де він набирав сили, щоб виконувати усю ту розмаїту роботу, яку він двигав. Спав він дуже мало, не проминав жодної хвилини, яку міг працювати, і, здавалося, зовсім не потребував спочинку. Коли він писав, писав з таким захопленням, вкладаючи у працю максимум напруження своїх сил, що мусив, наприклад, серед роботи виставляти на кілька хвилин у зимні морози за кватирку свою голову, так вона перегрівалася через особливо сильний приплив крові…

У Львові Грушевський був представником Наддніпрянської України та зв’язком галицьких українців з наддніпрянськими…», - згадував сучасник Михайла Грушевського громадський діяч, письменник і меценат Володимир Леонтович (В.Леонтович. Зібрання творів. Том 3., К.: «Сфера», 2005).

Михайло Грушевський – один із найактивніших кореспондентів Михайла Грушевського. Численні листи Михайла Сергійовича здебільшого ділові. Замість журналів «Зоря» та «Життє і слово» у Львові 1898 року почав виходити журнал «Літературно-науковий вісник», а з 1907 до 1914 часопис виходив у Києві. Одним із редакторів журналу був М.Грушевський. Він доклав чималих зусиль, щоб твори М.Коцюбинського якнайшвидше побачили світ на сторінках часопису, дбав про те, щоб гонорари були виплачені по найвищій нормі.

У листі М.Грушевського до М.Коцюбинського в січні 1908 року читаємо: «Вашу прихильність до Л[ітературно]-н[аукового] в[існика] я дуже ціню і прошу не тільки тоді, коли я Вас спеціально прошу про оповіданнє, але взагалі коли матимете що – призначати то до «Літературно-наукового вісника». А ще у цьому листі йдеться: «Завтра сподіваюсь піти до фотографа і невдовзі післати Вам фотографію». 5 лютого світлина вже надіслана М.М.Коцюбинському.

У серпні 1910 року М.Грушевський приймав чернігівського гостя на своїй віллі в Криворівні. Про це М.Коцюбинський повідомляв дружині: «Тепер пиши мені до Криворівні (р. Jasienov Gorny, Криворівня, Грушевському). Тут так гарно, що я не сподівався навіть. Прийняли мене добре, маю окрему хату і думаю спочити, брати сонячні ванни, як буде сонце…».

У двох перших книгах «ЛНВ» за 1912 рік були надруковані «Тіні забутих предків».

Травнева книжка «Вісника» за 1913 рік присвячена пам’яті Михайла Коцюбинського. Починалася вона статтею Михайла Грушевського «Сумний великдень». Кінцеві рядки своєї статті автор закінчує словами про служіння Коцюбинського рідному народові: «…він був дійсно одним з визначних будівничих нової України і з цього погляду являється справжньою історичною постаттю, котрій належиться признання і оцінка в історії нашого національного життя».