Випускниця Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Тетяна Винник відома як письменниця і журналістка, перекладачка. Вона – авторка поетичних збірок «Золотоноша», «Гетсиманська молитва», «Самоспалення» та інших, романів, повістей, казок і п’єс для дітей, кіносценаріїв. Конкурси «Гранослав», «Коронація слова», «Смолоскип» принесли літераторці численні престижні всеукраїнські і міжнародні премії.

На вірші Тетяни Винник молодіжний театр «Мушля» (Київ) підготував виставу «Венера та інші». Її поезії, перекладені болгарською, польською, вірменською, італійською, французькою, румунською, грузинською, в’єтнамською та іншими мовами,  звучали по радіо та на телебаченні. Благодійний проєкт «З любов’ю до дітей» створив низку мультфільмів на казки Тетяни Винник.

За четверту поетичну книжку «Прокинусь живою» (2014) Тетяна Анатоліївна Винник того ж року здобула Чернігівську обласну премію імені Михайла Коцюбинського.

Вірш «Дорога додому» із цієї збірки авторка присвятила своїм батькам.

Чорна дорога на сині гнідої кобили…

Білі сокири ходять по білому стану…

Сосни, неначе шпильки, що відьми згубили,

Сосни, з яких я вийшла, якими стану…

Попід руками тріпочуть криваві півні,

Котиться з поля до поля закльоване Слово…

А коні біжать, через душу біжать, - навісні,

Навхрест біжать через душу сльози соснові.

Втримати біг, рукою спинивши потік

Неба, що гриву розчісує перехрестям…

Кулі у рибах пульсують, а кобила – Стікс,

Я за гриву схопила життя, наче біла бестія.

Чую: шепоче озерце: «Лягай на дно, -

Не допливеш на кобилі додому зовсім…»

Сосни горять. І не буде у них основ.

А хтось мені воду холодну в ложці підносить.