В.О.Шухевич (1849-1915) – український етнограф, автор наукової 5-томної праці «Гуцульщина», редактор журналу «Дзвінок», в якому друкувався М.Коцюбинський у 1890-1893 рр.

Ілюстрований художньо-педагогічний журнал для дітей і молоді «Дзвінок» виходив у Львові з 1890 року двічі на місяць. Часопис відзначався високим художнім і педагогічним рівнем. Демократичного напряму журналові надавали твори таких українських письменників, як І.Франко (тут вперше опублікували його казку «Лис Микита»), Леся Українка, Леонід Глібов, Іван Нечуй-Левицький, Олена Пчілка, Марко Черемшина, Борис і Марія Грінченки. Михайло Коцюбинський дебютував у «Дзвінку» віршем «Наша хатка» (№ 8 за 1890 рік). Журнал регулярно знайомив читачів з новинами літератури і мистецтва, біографіями письменників. У «Дзвінку» вперше зʼявилися жанри науково-популярного нарису для дітей і юнацтва і нарису – казки («Нюренберзьке яйце» М.Коцюбинського, «І.Котляревський» Б.Грінченка, «Казка про сонце та єго сина» Дніпрової Чайки).

Влітку 1890 року Михайло Коцюбинський особисто познайомився з редактором журналу Володимиром Шухевичем. Його листи до М.Коцюбинського періоду 1890-1893 рр містять цікаву інформацію про непрості обставини, в яких творився часопис, дуже дорогий серцю редактора. Також зустрічаємо в них високу оцінку стилю молодого автора: «Ваші писання радо дуже читаються у нас, тож прошу, не забувайте. Короткі описи чи оповідання кращі для мене, чим довгі…» Отримавши фото М.Коцюбинського, В.Шухевич пише йому: Спасибі сердечне… за подобизну Вашу, котра буде нагадувати мені чоловіка добрячого, що мене памʼятає».

Протягом 1890-1893 рр. у «Дзвінку», окрім уже згаданих публікацій М.Коцюбинського, були вміщені його переклад з А.Міцкевича «Поворот тата», нарис «Шевченкова могила» з малюнком, «Світлиця для туристів на могилі Шевченка», оповідання «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник», вірші «Завидющий брат» і «Вечір».

«Ваше перо гладке, радо дітьми читаєсь…, у вас література діточа багата», - писав Шухевич Коцюбинському і визнавав, що «Ваші праці, Чайченкові [Грінченкові], Дніпрової Чайки та Глібова у мене найбільше стоять». Це були, дійсно, найбільш надійні й популярні автори журналу.

Затятий етнограф Володимир Шухевич максимально користався кожною нагодою для збирання рідкісних матеріалів. «Про «літню прогулку русинів у Прагу», провідником якої був Шухевич, детально розповів у повісті «Казка мойого життя Б.Лепкий: «Прогулку провадить професор Володимир Шухевич. Через рамʼя на ремінці мужеська дорожня торба. У руці олівець і нотатник: все щось записує, то гуцульські етнографічні матеріали від гостей з-над Прута й Черемоша, то найвсілякіші бажання членів прогулки».

Колоритним гуцулом постав Шухевич на світлині, подарованій М.Коцюбинському 1890 року. Біла сорочка з вишитими манжетами, широкий пояс-черес з трьома ремінцями, за поясом – пістоль. Гуцульський киптар, сардак з китицями, темні штани з вишитими манжетами. Різьблена бартка (топірець), тайстра (сумка) і крисаня (капелюх) завершують образ.

Зі зворотного боку світлини дарчий напис: «Дорогому Михайлові Коцюбинському 22/6 890. В.Шухевич».