У нинішньому році Чернігівському літературно-меморіальному музею-заповіднику Михайла Коцюбинського виповнюється 88 років. За цей час музеєві довелося пережити немало: Другу світову війну, евакуацію експонатів до Уфи, зустрічі з екскурсантами із різних куточків України та із-за кордону, а тепер – іще одну війну з російськими окупантами. І вона ще не закінчилася…

Що вирізняє музей-заповідник Михайла Коцюбинського з-поміж багатьох інших музеїв? Ми маємо свою «родзинку» – дещо таке, чого немає в інших закладах: майже весь період існування музею його очолюють представники роду Коцюбинських. Мабуть, саме тому з такою любов’ю і досі зберігаються особисті речі письменника, яким уже понад сто років. Цю любов усіх працівників музею до своєї роботи помічають і відвідувачі, які, побувавши у ньому один раз, повертаються знову і знову.

З чого все починалося

15 вересня 1934 року – важлива дата для становлення музею Коцюбинського. Саме цього дня була видана постанова облвиконкому про відкриття і створення меморіального музею Михайла Коцюбинського у його садибі. На той час у будинку була бібліотека. Першим директором музею став молодший брат Михайла Коцюбинського – Хома Коцюбинський. Разом зі своєю дружиною та дочкою Хома Михайлович приїхав до Чернігова з Вінниці і заходився працювати над відновленням меморіального будинку. На той момент основу колекції складали рукописи, книги, листи та особисті речі Коцюбинського, які зберігалися в Чернігівському музеї Василя Тарновського.

На відновлення трьох кімнат у меморіальному будинку Михайла Коцюбинського у Хоми Михайловича пішов майже рік, і 8 листопада 1935 року перші відвідувачі переступили поріг меморіального будинку. В 1936 році територію садиби було повернуто до історичних меж, а в 1939-му тут з’явилися скульптури Іллі Гінцбурга, активно велася наукова робота.

В 1941-му почалася війна. Хомі Коцюбинському та його родині пропонували виїхати з міста з кількома валізами, але він вимагав вагон, аби вивезти експонати. Його надали аж у серпні, коли місто активно бомбили. Туди завантажили все, навіть погруддя. Таким чином, експонати було евакуйовано до Уфи. Родина Коцюбинських повернулася до Чернігова в 1944 році. Війна знищила більшу частину саду, але Хома Михайлович та його дружина Катерина Яківна чимало працювали, аби все відновити. Хома Коцюбинський упорядкував і могилу брата. У 1955 році там з’явилося погруддя Михайла Коцюбинського – робота відомого скульптора, лауреата багатьох премій Флоріана Коцюбинського.

Історія музею з ІІ половини 50-хх років

У травні 1956 року, після смерті Хоми Коцюбинського, музей очолила донька Михайла Коцюбинського – Ірина. До цього вона працювала народним суддею і директором у Будинку літераторів. За фахом вона юрист, тому їй нелегко було опанувати музейну справу. Але з цим завданням вона справилась на 100%.

За директорства Ірини Михайлівни музей став осередком науково-просвітницької та видавничої діяльності, тут відновилися «літературні суботи», проводилися наукові конференції. Ірину Коцюбинську прийняли до Спілки письменників України, вона написала чудові книги спогадів «Михаил Коцюбинский» і «Спогади і розповіді про М.Коцюбинського». За директорства Ірини Коцюбинської почалося будівництво приміщення нинішньої літературної експозиції музею.

Після смерті Ірини Михайлівни, в 1978 році, музей очолив Феодосій Сендзюк, у минулому – редактор газети «Деснянська правда». На посаді директора музею він пробув 10 років. Це було єдине десятиріччя, коли музей очолювала людина не з родини Михайла Коцюбинського. Саме за директорства Феодосія Сендзюка була відкрита будівля літературної експозиції. В цей час велася активна робота відразу в трьох напрямках: створення літературної експозиції по біографії письменника (2-3 поверхи нової будівлі), експозиції «Літературна Чернігівщина» (1 поверх) та меморіальної (відкриття кімнат Ірини та Оксани Коцюбинських, Гликерії Максимівни та Романа, а також кухні у меморіальному будинку). Над художнім оформленням літературної експозиції працював відомий музейний дизайнер Анатолій Гайдамака. Валентин Задорожний та Борис Плаксій створили монументальну художньо-просторову композицію «Дерево життя», що пронизує всі три поверхи літературної експозиції.

Наприкінці 1988 року музей Коцюбинського очолив онук письменника Юлій Романович Коцюбинський. Раніше, з 1964 по 1976 роки, він працював тут науковим співробітником, завідував відділом літературної експозиції.

В 1993 році музей отримав статус заповідника, його почали називати справжнім  центром української культури у Чернігові. Тут організовувалися авторські вечори й творчі зустрічі, презентації, виставки чернігівських художників, фольклорні свята. Юлій Романович ініціював упорядкування та видання листів до Михайла Коцюбинського.

15 травня 2000 року Юлій Коцюбинський раптово пішов із життя. Вже посмертно його нагородили літературною премією «Тріумф» та премією імені Миколи Гоголя. 2008-го року було видано мемуари Юлія Коцюбинського «Шрами на серці».

Музей-заповідник Михайла Коцюбинського на початку ХХІ століття

У 2000 році музей Михайла Коцюбинського очолив правнук письменника Ігор Юлійович Коцюбинський. За його директорства у музеї культурне життя завирувало на повну: працівники музею-заповідника плідно працюють над підготовкою до видання нових книг – за останні роки опублікувалися листи Михайла Коцюбинського до дружини, збірка творів М.Коцюбинського, дитячі казки М.Коцюбинського, листи Ганни Барвінок до Іллі Шрага (триває робота над підготовкою наступних томів). Книга Юлія Коцюбинського «Шрами на серці» була ще раз перевидана, на базі музею проходять науково-практичні конференції.

Кожного місяця у виставковій залі в літературній експозиції – нові виставки, в яких беруть участь художники, скульптори, майстри декоративно-ужиткового мистецтва з усієї України.

Музей пропонує відвідувачам чимало нових форм роботи. Окрім звичайних екскурсій, для школярів різних класів є інтерактивні екскурсії, під час яких дітям треба не просто слухати розповідь екскурсовода, а ще і виконувати різні завдання – розгадувати ребуси, складати пазли, читати твори Коцюбинського. В літній час можна було відвідати конкурсно-розважальну програму – ігри-квести для дітлахів. Найменшим гостям, що ще відвідують дитячий садок, музей Коцюбинського пропонував екскурсію-гру садом письменника «Квітка, як усмішка сонця на садибі Коцюбинського», а дорослим відвідувачам – екскурсію із чаюванням на веранді письменника. Крім цього, в музеї діяли і культурні проєкти, зокрема проєкт «Михайло Коцюбинський. У колі друзів», який щомісяця збирав у затишній атмосфері гостей, що цікавляться біографією видатних постатей, так чи інакше пов’язаних із особистістю Михайла Коцюбинського. Крім цього, музей може запропонувати тематичні заходи-уроки для дітей: за творчістю Михайла Коцюбинського, присвячені іншим письменникам, зокрема до дня народження Тараса Шевченка. Для дітей різного віку у музеї проводяться майстер-класи до свят із виготовлення різних сувенірів.

Слід згадати і про те, що в музеї Коцюбинського досить часто відбувалися презентації книг письменників-сучасників. За кілька останніх років до музею приїздили зі своїми книгами Василь Шкляр, Мар’яна Савка, Анастасія Нікуліна, Ганна Арсенич-Баран, Олексій Брик, Олександр Балабко, Ганна Демиденко та багато інших.

У день народження Михайла Коцюбинського, 17 вересня, щороку вручається обласна мистецька премія імені Михайла Коцюбинського у різних номінаціях: «Поезія», «Проза», «Народознавство», «Декоративне та образотворче мистецтво», «Театральне мистецтво», «Музичне мистецтво».

Сад Михайла Коцюбинського заслуговує окремої уваги. Колись у саду працювала вся родина Михайла Коцюбинського – тут саджали найкращі зразки квітів, кущів, дерев, що радували око письменника. Нині ж за садом доглядають працівники музею. Цвітіння тут починається ранньої весни та продовжується до пізньої осені: крокуси, проліски, троянди, бузок, іриси, півонії, чорнобривці, мальви, маргаритки, братки, ромашки – чого тільки тут не побачиш! Росте в саду і справжня екзотика для наших широт – південна рослина агава, що її колись Михайло Коцюбинський побачив на острові Капрі, та оригінальна бругмансія, яку ще за її цвітіння називають трубами янгола.

І як тут іще не згадати за вічнозелений кущ – магонію падуболисту, і трав’яну канапку, яку багато років тому насипала із землі та обсадила зеленим моріжком Віра Коцюбинська для свого чоловіка! Гості музею із великим задоволенням завжди прогулюються садом та роблять тут фото на згадку.

Але всі заходи музею, всі зустрічі із екскурсантами перервала війна, яка розпочалася 24 лютого 2022 року і триває й досі. Ворожі окупанти Російської Федерації підступно бомбардували та обстрілювали місто Чернігів понад місяць. Дісталося і музею. Якщо в Другу світову війну будинок уцілів, то у цій війні він зазнав пошкоджень. Через мінометний обстріл району міста, де розташований музей, було зруйновано кілька приватних будинків поряд із територією садиби, а в самому меморіальному будинку осколками пошкоджено стіни, віконниці, двері,  вибито деякі вікна. Міни пошкодили і шафу з цінними книгами та рояль, що стояв у вітальні будинку, в якому понад сто років тому жив і творив Михайло Коцюбинський.

Перед парадним входом до музею височіє ялинка, яку Віра та Михайло Коцюбинські посадили після переїзду до Чернігова – це більш ніж столітнє дерево теж отримало осколкові поранення від рашистських загарбників.

Нині маємо надію на те, що наша країна скоро переможе і у цій війні, і Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського відновить свою повноцінну роботу і знову радо зустрічатиме гостей на своєму порозі. Віримо в перемогу! Віримо в світле майбутнє нашої країни і нашого музею!

Марія Коробко, вчений секретар музею-заповідника М.М.Коцюбинського