«Велика сила прийшла з Правобережної України, справжній обновитель української літератури… В історії всесвітньої літератури мало таких прикладів, щоб 26-літній поет виступав з такими зрілими творами перед народом, як Шевченко… В історії світової літератури він поставив собі пам’ятник, сильніший від бронзи», – так писав про Тараса Шевченка шведський славіст Альфред Єнсен.

Обдумуючи долі багатьох великих і талановитих, все більше здається, що поява Тараса Шевченка на небосхилі української культури не випадкова. Український народ потребував людини, яка, не боячись нічого, говоритиме правду, вестиме за собою. Такою людиною став Тарас Григорович Шевченко. Найцікавіше те, що його пророчі слова не втрачають своєї актуальності і в наші дні, його твори прочитуються і зараз, люди проймаються його думками.

Великий поет живе у своїх творах. Його життя – це символ складного шляху боротьби за свободу, приклад того, як варто переборювати усі труднощі на своєму шляху. А їх у житті Тараса Шевченка було вдосталь. 9 березня 1814 року у селі Моринці Київської губернії народився маленький хлопчик Тарасик, який ще не знав, що був він, як і його батько, кріпаком пана Енгельгардта. У своїй сім’ї Тарас – третя дитина. Коли йому було 2 роки, сім’я переїхала до Кирилівки. А 1822 року батько віддав хлопчика в науку до дяка. Через рік померла мама і батько взяв за дружину іншу жінку, яка, до всього, мала своїх трьох дітей. Відтоді почалися великі незгоди у сім’ї Тараса Шевченка. Коли помер батько, хлопчикові довелося жити у кирилівського дяка Петра Богорського.

1829 року Тарас став прислужувати пану Енгельгардту і разом із ним переїхав до Петербурга. Через кілька років пан відправив Тараса Шевченка вчитися живописним справам до цехового майстра Ширяєва. У юнака рано проявилися здібності до малювання, тож він прагнув стати художником, багато малював із натури. 1836 року як член артілі Ширяєва Тарас Шевченко розписує петербурзький театр. Того ж року він познайомився з художниками Гребінкою, Венеціановим, Брюлловим, Жуковським, Григоровичем. В 1838 році друзі Тараса Шевченка викупили його з кріпацтва у пана Енгельгардта за 2500 рублів. На той час ця сума була немаленькою. Аби її зібрати, Карл Брюллов написав портрет Василя Жуковського. Його було розіграно в лотереї, в якій брала участь царська родина.

Після визволення з кріпацтва Тарас Шевченко почав навчання у Петербурзькій академії мистецтв, де став одним із улюблених учнів Брюллова. На той час Шевченко вже був неабияким портретистом. Ще він опанував мистецтво гравюри та графіки.

У травні 1843 року Тарас Шевченко їде в Україну. Він побував у поета Віктора Забіли на хуторі Кукуріківщина під Борзною, у Євгена Гребінки на Полтавщині, в Києві познайомився із Пантелеймоном Кулішем та Михайлом Максимовичем.

Узимку 1844 року Шевченко повернувся до Петербурга, аби закінчити навчання в мистецькій академії. У листопаді того ж року вийшов у світ перший випуск «Живописної України». Там були офорти «У Києві», «Старости», «Казка», «Видубецький монастир у Києві» та інші.

Навесні 1845 року Шевченко приїздить в Україну. Київська Археологічна комісія доручає йому зарисовувати історичні пам’ятки. У тому ж році Шевченко пише «Заповіт», містерію «Великий льох», поеми «Кавказ», «Наймичка», вступ до поеми «Єретик». У меморіальній бібліотеці музею-заповідника Михайла Коцюбинського і досі зберігається кілька видань поеми «Наймичка» 1904 року.

Тарас Шевченко був активним членом «Кирило-Мефодіївського товариства». За революційний настрій віршів та епіграму на імператрицю у березні 1847 року Шевченка заарештували та відправили на заслання до Орської фортеці. Там поет і художник мав служити солдатом. А Микола І видав указ, яким заборонив Тарасу Шевченку і писати, і малювати. Але письменник не перестав це робити. Тільки за час слідства, що тривало півтора місяця, Шевченко написав 13 віршів, серед яких «Ой, одна я, одна…», «Мені однаково…».

Найболючішою для Тараса Шевченка була заборона писати і малювати. Відмовитися від цього він не міг. Тому робив усе таємно і ховав написане за халявою чобота. Так і з’явилося поняття «захалявна книжечка». У ці роки Тарас Шевченко створив чимало поем і віршів («Княжна», «Марина», «П.С.»).

Під час заслання Тарас Шевченко був учасником Аральської експедиції (з травня 1848 року по вересень 1849 року). До неї він офіційно увійшов як художник. У цей час мав можливість ходити у цивільному одязі. Але через донос (щодо порушення заборони малювати й писати) його знову заарештували та відправили до Орської фортеці. Потрапивши сюди вдруге у травні 1850 року, Шевченко сповна пізнав долю арештанта. Кілька місяців, які поет пробув тут, були для нього дуже важкими. Восени 1850 року Шевченка перемістили до Новопетровської фортеці на півострові Мангишлак. Там він перебував 7 років. Лише після смерті Миколи І в березні 1855 року для Тараса Шевченка було виклопотано дозвіл на звільнення від військової служби та проживання у Петербурзі під поліцейським наглядом.

З Новопетровської фортеці Тарас Шевченко відбув 2 серпня 1857 року. Протягом 1857-1858 рр. Шевченко написав чимало портретів та малюнків, поетичних творів. У цей час він створив свої відомі поетичні твори – «Неофіти», «Юродивий», «Доля». Деякий час Тарас Шевченко жив у Нижньому Новгороді, а згодом перебрався до Петербурга. Там він жив спочатку у свого товариша Михайла Лазаревського, а тоді – у відведеній йому майстерні Академії мистецтв. У Петербурзі Тарас Шевченко з головою поринув у культурне та суспільне життя, приділяв велику увагу гравіюванню, займався перекладами художніх творів.

У грудні 1858 року Шевченко отримав дозвіл на зняття заборони на друк творів, і на початку вже наступного року вийшла друком збірка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко», трохи пізніше – видання «Кобзаря» та два наклади альманаху «Хата», куди увійшло 9 поезій. У вересні 1860 року Рада Академії надала Тарасу Шевченку звання академіка гравірування. Небайдужою була для письменника і тема освіти. 1861 року Шевченко видав «Буквар южнорусский» – підручник для недільних шкіл.

Навесні 1859 р. Тарас Шевченко отримав дозвіл виїхати в Україну. Він хотів купити землю та збудувати дім. Але вже в липні 1859 року Шевченка знову арештували та направили до Київської фортеці. Після допитів він мав повернутися під жандармський нагляд до Петербурга.

Наприкінці весни 1859 року стан здоров’я Тараса Шевченка погіршився. Він скаржився на біль у грудях, задишку. Ревматизм, якого поет набув на засланні, почав прогресувати, і вже на початку 1861 року Тарас Шевченко був прикутий до ліжка.

Вранці 10 березня 1861 року серце Тараса Григоровича Шевченка не витримало. Великий поет помер. Поховали його на Смоленському кладовищі у Петербурзі. Але товариші Шевченка доклали усіх зусиль, аби здійснити його заповіт, і згодом його перепоховали на Чернечій горі у Каневі. Над могилою зробили високий насип, що став священним місцем для багатьох. Свого часу могилу Тараса Шевченка відвідав і Михайло Коцюбинський.

Пам’ять про Тараса Григоровича Шевченка дорога не тільки всім українцям, а і кожному, хто любить та цінує українське слово. Твори Тараса Шевченка перекладено на майже сотню мов світу. Безсмертними і могутніми залишаються його слова.

Марія Коробко, вчений секретар музею-заповідника М.М.Коцюбинського