27 вересня народився Микола Арсенич-Березовський (псевдо – Арсен, Березовський, Григір, Дем'ян, Максим, Микола, Михайло), творець військової контррозвідки ОУН, єдиний генерал безпеки УПА, Лицар Золотого Хреста Заслуги (1946).

Його біографію історики дізналися лише у 2010 році після відкриття архівів КГБ. Спочатку її  в таємниці під часи національно-визвольної боротьби приховували в Організації українських націоналістів, а згодом радянські спецслужби на справах з документами поставили гриф «совершенно секретно».

Микола Арсенич народився у 1910 році в с. Нижній Березів Косівського району на Івано-Франківщині. Навчався в гімназії в Коломиї. Був членом Пласту, Української військової організації, Організації українських націоналістів. До 1936 року навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Був активістом легального Союзу Українських Студентських Організацій у Польщі. Одночасно з навчанням працював на посаді відповідального адміністратора газети «Нове село».

За політичні переконання у 1937 році був заарештований польською владою й засуджений на три роки тюрми за належність до ОУН. Ув’язнення відбував у Березі Картузькій. Незадовго після звільнення – другий арешт 20 березня 1939 р. за участь у Конгресі українського студентства. Від суду та тривалого ув’язнення Арсенича врятував початок німецько-польської війни. 21 вересня 1939 р. він вийшов зі львівської тюрми «Бригідки» у зв’язку з поразкою Польщі у війні з Німеччиною. Після того Арсенич переїжджає до Кракова, де в той час базується провід ОУН: Степан Бандера, Роман Шухевич, Василь Кук, Микола Лебедь. Там у 1939 р. після спеціалізованого військового навчання, організованого ОУН для своїх керівників, Микола Арсенич створює разом з Миколою Лебедем контррозвідку ОУН.

Із березня 1941 року з особистої ініціативи Степана Бандери М. Арсенич став референтом служби безпеки ОУН, а невдовзі отримав призначення керівника Служби безпеки ОУН. Завданнями СБ у той час було: протидія діяльності агентів НКВС і гестапо, охорона чільних членів ОУН, контроль за дотриманням конспірації, підтримка внутрішньої безпеки, розвідка та контррозвідка, організація диверсій, розслідування кримінальних злочинів, скоєних членами бандерівської ОУН, а також «розробка мельниківців та інших націоналістичних формувань». Завдяки наполегливій роботі Арсенича, СБ стала «державою в державі», однією з найбільш розбудованих структур ОУН. Кожний підрозділ складався з голови (референта), 2-3 слідчих, 10-20 бойовиків і навіть архіваріуса.

Протягом 1941-1942 рр. Микола Арсенич провів розбудову мережі СБ ОУН, скрізь, де діяло підпілля, здійснив вишкіл її керівників. На належний рівень було поставлено навчальну роботу, підготовку слідчих кадрів, інформаційно-розвідувальну діяльність. Добре розуміючи принцип «хто володіє інформацією — володіє світом», керівництво СБ мало чіткий порядок звітування. Мережа СБ мала струнку побудову і діяла практично незалежно від інших ланок підпілля.

Німецькі та радянські органи високо оцінювали роботу розвідки СБ ОУН, відзначали її всюдисущість, уміння своєчасно виявити необхідну інформацію, а в разі потреби — здійснити несподівані збройні заходи. Особливо варто підкреслити те, що СБ створила потужну розгалужену мережу інформаторів та симпатиків серед українського населення, а тому своєчасно була поінформована про основні заходи окупаційної влади.

Микола Арсенич мав репутацію одного з найкращих конспіраторів ОУН. У 1944 році від був членом делегації від ОУН (б) на переговорах з представниками Рейху про спільну боротьбу проти Радянського Союзу. У 1946 році рішенням Української головної визвольної ради Миколу Арсенича нагороджено Золотим Хрестом УПА.

Він був одним з ідеологів нової збройної тактики ОУН після закінчення Другої світової війни. В останньому листі, надісланому Роману Шухевичу 11 січня 1947 року, Микола Арсенич писав про реорганізацію підпілля і перехід до затяжної тактичної боротьби з більшовиками. Він, зокрема, зазначав: «Якщо ми не піднімемо Схід, то в нас не найдеться гідних наступників нашої боротьби... але на найближчий час перспектив немає і навряд чи будуть протягом найближчих декількох десятків, а може і сотень років. Злодійство, грабежі – це відбувається не тільки в колоніальному СРСР, але щоб на охороні прав і честі СРСР стояли такі циніки – я цього не очікував».

Радянські спецслужби двічі рапортували про ліквідацію Миколи Арсенича. Третій раз про його смерть (уже справжню) доповіли особисто Лаврентію Берії. У полюванні на генерала СБ активно використовували вербування агентів із підпільників, яких змушували до співпраці.

Загинув Микола Арсенич 23 січня 1947 року біля села Жуків Бережанського району в лісному бункері. Його охоронець підірвався на гранаті. Щоб не потрапити живими в руки ворога, генерал СБ застрелив свою дружину Ганну, зв'язкову Шухевича Галушку, облив все у бункері гасом, підпалив документи і застрелився сам. Рішення про присвоєння звання генерала безпеки присвоєне йому, за більшістю джерел, посмертно. 1951 року Службу Безпеки було розпущено.

17 листопада 2013 року у рідному селі Нижній Березів відкрили пам'ятник членові Центрального Проводу ОУН, керівникові Служби безпеки ОУН Миколі Арсеничу. У містах Коломия та Новоград-Волинський названі вулиці на його честь.

Підготувала Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті