Епістолярна спадщина завжди є неоціненним джерелом для глибшого пізнання не тільки певної творчої особистості, а й цілої історичної епохи. Лист розсуває простір і час, здійснює зв'язок поколінь, відтворює панораму доби, турботи і проблеми, ідеї і настрої, характерні для певного часу і місця. Напевно, важко уявити собі письменника початку ХХ століття, який би не писав листів. А Михайло Коцюбинський –то особливий випадок. Адже його епістолярія, тільки з того, що віднайдено і надруковано, складає три томи листів письменника до різних адресатів і чотири томи листів до нього.

Листувався письменник з багатьма людьми: понад 200 осіб писали до Коцюбинського з різних куточків Російської імперії та з Європи. Варто зауважити, що не з усіма своїми візаві М.Коцюбинський був близьким або особисто знайомий. Часто листування було діловим: видання альманахів та збірників, друкування власних творів, поширення книжок, оплата праці, переклад творів іншими мовами.

Саме з ділових питань розпочалося листування між М.Коцюбинським і М.Грушевським і пов’язане воно в основному з виданням «Літературно-наукового вістника» та публікацій у ньому творів Михайла Коцюбинського. До 1907 року журнал виходив у Львові і матеріали до редакційного портфеля збирав Володимир Гнатюк, а з переведенням редакції до Києва ці обов’язки лягли на Михайла Грушевського. Отож перший його лист до М.Коцюбинського написаний у грудні 1906 року містить прохання про співпрацю з «Літературно-науковим вістником», на що письменник , певно, залюбки погодився, адже майже всі його твори вперше йшли до читача зі сторінок цього журналу.

Всіх листів Михайла Грушевського налічується 68, здебільшого вони стосуються питань друку нових творів, виплати гонорару, написання рецензій чи статей до видання. Практично з перших листів видно, як високо цінував твори письменника М.Грушевський: «Вашу прихильність до «Літературно-наукового вістника» я дуже ціню і прошу не тільки тоді, коли я Вас спеціально прошу про оповіданнє, але взагалі коли матимете що – призначати то до «Літературно-наукового вістника». Це саме зустрічаємо і в подальших листах, де просить сконцентрувати всю свою літературну продукцію саме на цьому часописі і навіть обіцяє гонорар по найвищій нормі. Щоправда, гонорари тоді були смішні (2.50 - 3.50 рублів за сторінку), а М.Коцюбинський писав новели на 7-10 сторінок, та все ж якась копійчина і випадала.

Коли здоров’я М.Коцюбинського дало глибоку тріщину і з’явилася необхідність виїздити на південь для лікування, саме М.Грушевський у квітні 1909 року пише: «Оповідання (ідеться про «Дебют») одержав, дам до одної книжки, коректу скажу прислати. Крім сього авансу на подорож, рахуйте ще 300 руб. підмоги беззворотної на ліченнє». І в подальших листах також турбується про здоров’я письменника і навіть береться забезпечити матеріальну сторону відпустки та спочинку, про що наголошує кілька разів, а згодом і повідомляє про 500 рублів допомоги. Коли ж врешті Михайло Коцюбинський зміг полишити службову роботу і перейти тільки на літературну, щиро радіє з того: «Ви добилися свободи од довголітнього ярма і можете бути паном свого часу і своєї праці, а я не знаю, коли доб’юся того, але мушу – коли ще зістаються якісь сили. Занадто дорого коштує організаційна робота з таким елементом як наш».

У листах М.Грушевського також зустрічаємо багато інформації про стан справ у інших українських видань, про матеріальні проблеми «Літературно-наукового вістника», про видання збірника творів М.Коцюбинського і про переклади їх німецькою мовою.

 В цілому, стосунки між адресатами щирі й сердечні. Між ними не було і тіні якихось недомовок, яких би питань вони не торкалися. Ці двоє великих діячів нашої культури прекрасно розумілися між собою і по можливості надавали підтримку одне одному. Можна напевно стверджувати, що Михайло Грушевський докладав немало зусиль для того, щоб твори М.Коцюбинського якомога швидше знайшли свого читача.

Наталія Коцюбинська, заступник директора з наукової роботи Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського