Богдан Сильвестрович Лепкий (1872-1941) – талановитий український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, видавець, педагог. Славнозвісна пісня «Чуєш, брате мій…», знана серед українців усього світу, що постала з його поезії «Журавлі», тривалий час публікувалася без імені автора як народна. Музику до неї написав брат Лепкого Лев. Богдан Лепкий видав книжки Т.Шевченка, Ю.Федьковича, І.Франка, М.Коцюбинського українською та польськими мовами, писав огляди про новини української літератури у польській пресі. Особисті і творчі зв’язки Б.Лепкого з І.Франком, І.Трушем, О.Кобилянською, М.Коцюбинським, багаторічна дружба з В.Стефаником знайшли відображення у його поезії, листах, спогадах.

Восени 1899-го Богдан Лепкий з молодою дружиною переїхав до Кракова. Їхня гостинна оселя стала своєрідною «українською амбасадою» старовинного міста. Відомі громадські діячі, художники, літератори Остап Луцький, Михайло Жук, Федір Вовк, В’ячеслав Липинський бували у Лепких. Гостював у них і Михайло Коцюбинський. Восени 1906 року в Бродах вийшло польське видання оповідань М.Коцюбинського «W petach szatana». Більшість творів збірки «На камені», «Сміх», «Поєдинок», «Лялечка», «У грішний світ» переклав Ю.Лепкий.

На початку 1907 року у листі до Коцюбинського Лепкий писав про себе: «На університет я ходив у Відні, а потім у Львові. Вчився слов’янської філології і гісторії, але студіював також штуку…  Службу учителя гімназіального почав я в Бережанах, тепер служу в Кракові, де дістав я також посаду лектора українського язика на університеті.

Два роки жили ми в Кракові в щирій дружбі з Стефаником, Орканом… та дружили, і їм завдячую я не одну хвилю щирого артистичного вдоволення».

Книга спогадів Б.Лепкого «Три портрети» відтворила подробиці його спілкування з В.Стефаником – студентом медицини. Про стиль одягу товариша мемуарист писав: «Чистоту Стефаник дуже любив, і в хаті, і в біллі, і в одязі. Одяги робив йому панський кравець, … найдорожчий у Кракові… Одяги носив Стефаник темні, а краватку чорну, готового «мотиля»… На голові чорний, м’який капелюх. Мешкав тоді Стефаник на вул. Аріанській. Там, у скромній студентській кімнатці були написані архітвори «Камінний хрест» і «Кленові листки».

Спогади Богдана Лепкого «Коцюбинський у Кракові» повертають нас до 1905 року. Тоді чернігівець спинився в Кракові при переїзді за кордон на лікування і консультації. Подружжя Лепких і Коцюбинських оглянули «…костел Францісканців, Чеснохресну каплицю на Замку, престол Файт-Штосса й подвір’я в Ягайлонській бібліотеці. Із Францісканців насилу витягнули ми нашого гостя. Його полонили й очарували декоративні мотиви квітів Виспянського, не міг відірвати очей від його вітражів… Наші (українські) вавельські фрески вразили Коцюбинського…».

Наступного дня у неділю ввечері пішли до театру. Краківська українська Громада вшанувала Коцюбинського сходинами і спільною вечерею.