19 березня минає 130 років від дня народження українського поета, перекладача і одного із неокласиків – Максима Тадейовича Рильського. Саме його перу належать такі поезії, як «Слово про рідну матір», «Троянди і виноград», «Дощ (Благодатний, довгожданний…), «Мова», «Яблука доспіли, яблука червоні…» та ін.

Дитинство та юність

Максим Рильський народився 19 березня 1895 року у Києві. Батько Максима Рильського – Максим Тадейович був відомим українським етнографом, економістом та суспільно-культурним діячем, походив із родини багатого польського пана Розеслава Рильського та князівни Трубецької.

Після смерті батька сім’я майбутнього поета переїхала до села Романівка (Житомирська область), де народилася мама Максима Рильського Меланія Федорівна. Навчання хлопчика спершу почалося вдома, потім він опановував науки у приватній гімназії Володимира Науменка у Києві. У цей час юнак деякий час проживав у родині Миколи Лисенка.

Після закінчення гімназії вступив на медичний факультет Київського університету Святого Володимира, пізніше – на історико-філологічний факультет Народного університету. Але ні той, ні інший так і не закінчив.

Максим Рильський багато займався самоосвітою, вивчав іноземні мови, цікавився музикою. 1919-1929 – це роки, коли він працював учителем у селі Романівка, київській залізничній школі, робітфаці столичного університету, інституті лінгвістичної освіти.

На крилах творчості

1910 року вийшла друком перша збірка поезій Максима Рильського «На білих островах». Незважаючи на юний вік поета, його поезії отримали чимало схвальних відгуків. Микола Зеров так відреагував на збірку: «З’явилася невеличка, свіжа, сливе, дитяча книжечка його перших поезій, яку однаково прихильно зустріли у всіх тодішніх таборах літературних». А Борис Олійник скаже, що «Це була заявка непересічної творчої особистості, що виросла в істинно класика літератури...».

Чимало місця у першій збірці юнак відвів коханню. Яскравий приклад цьому – поезія «Очі»:

На лоні ночі

Зірки сновійні -

Я все за очі

Оддав би мрійні.

Як очі сяють

У тебе, мила,

Як їх кохаю –

Сказать несила.

Загалом же у творчому доробку Максима Рильського було більше трьох десятків збірок, статті з публіцистики, чверть мільйона рядків поетичного перекладу з 13 мов світу.

Сам же Максим Рильський вважав, що його шлях у літературі розпочався збіркою 1918 року «Під осінніми зорями». Перше видання книги вмістило 156 поезій.  Чимало уваги поет приділяв плинності життя, життю і смерті – одвічним темам. Саме їх Рильський і підіймає у поезії «Молюсь і вірю»:

Молюсь і вірю. Вітер грає
І п'яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.

І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б'ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.

Кленусь тобі, веселий світе,
Кленусь тобі, моє дитя.
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!

Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.

А в 1920 році він став чи не наймолодшим членом літературної когорти неокласиків, до якої також входили Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Дмитро Загул та інші. Відповідаючи на питання: хто вони – неокласики, Рильський писав: «– А хто такі класики, знаєте?... Це ті, що створили невмирущі твори. «Нео» ­– новий. Неокласики – нові класики. Але ця назва дана на глум, самі поети, що їх названо неокласиками, ніколи себе так не називали. Але вони вважають себе учнями, послідовниками тих, що становлять славу і гордість людства,– учнями класиків. Вони намагаються кращі надбання світової культури перенести на український грунт, прищепити їй пагони класичної спадщини».

Незважаючи на те, що ідеологічна ситуація в 20-30-хх років залишала бажати кращого, Максим Рильський невтомно працював над виходом нових збірок. Так, 1925 року з’являється збірка «Синя далечінь», 1926-го – «Тринадцята весна», 1929-го – «Де сходяться дороги» та «Гомін і відгомін».

Постать Максима Рильського викликала інтерес НКВС у 1931 році. Поет отримав звинувачення в тому, що він причетний до контрреволюційної організації – Спілки визволення України. Через півроку поета було звільнено за відсутності доказів.

Після звільнення Максим Рильський випустив збірку «Знак терезів» (1932 року) та віршовану повість «Марина» (1933 рік). З часом із поетичного поля поета зникають теми інтимно-особистісні. На перший план виходять патріотичні. У повоєнні часи йому доводиться стати «рабом системи» – він пише поезії, що входять до таких збірок, як «Чаша дружби» (1946), «Вірність» (1947), «Мости» (1948), «Наша сила» (1952), «Сад над морем» (1955) та інші.

Талановита людина – талановита у всьому

Максим Рильський – не лише талановитий поет. Він також зробив чималий внесок у розвиток історії літератури. Він мав праці і з мистецтвознавства, фольклористики, мовознавства, зокрема стилістики та лексикографії української мови, теорії перекладу.

Наукова робота Рильського мала своє визнання. 1943 року його було обрано академіком АН УРСР та 1958 року – академіком АН СРСР. Максим Рильський також став головою правління Спілки письменників України, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії.

Тяжка хвороба – рак – забрала життя Максима Рильського 24 липня 1964 року.

Максим Рильський та музей-заповідник Михайла Коцюбинського

Як поет, який був глибоко зацікавлений у вивченні найкращих зразків не тільки українського фольклору, а і творів видатних письменників, Максим Рильський не оминув увагою і Михайла Коцюбинського. Наприкінці 40-х – на початку 50-хх років він відвідував музей-заповідник письменника-імпресіоніста. На згадку про відвідини було зроблено світлину, яка і нині зберігається у фондовій колекції експонатів музею.

На фото ми можемо побачити першого директора музею Коцюбинського – Хому Михайловича Коцюбинського (рідного молодшого брата письменника) із дружиною Катериною Яківною (дівоче прізвище – Бедрізова). Із поетом Максимом Рильським (по центру) вони крокують центральною алеєю меморіального саду Михайла Коцюбинського.

Марія Коробко, вчений секретар Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського