18 грудня відомій шістдесятниці, літературознавцю та коцюбинськознавцю Михайлині Хомівні Коцюбинській виповнилось би 84 роки.

Михайлина Коцюбинська народилася у Вінниці 1931 р., де її батько створював і керував музеєм відомого письменника, свого брата Михайла Коцюбинського. Мати – Катерина Бедризова, кримська вірменка за походженням, познайомилася із Хомою Михайловичем Коцюбинським у Києві, у дитячому будинку, де обидва були педагогами.

1935 родина переїхала до Чернігова, де батько створив і керував музеєм Михайла Коцюбинського, у серпні 1941 була евакуйована до Уфи, де музей М. Коцюбинського перебував у евакуації до 1944 року.

М. Коцюбинська закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка (1949–1954) за фахом «українська мова і література», там же – аспірантуру. Кандидат філологічних наук (1958). Під керівництвом акад. Олександра Білецького захистила кандидатську дисертацію «Поетика Шевченка і український романтизм».

З листопада 1957 по 1968 роки – молодший науковий працівник, старший науковий працівник відділу теорії літератури і шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Досліджувала мову художніх творів, поетику Т. Шевченка, художню індивідуальність М. Коцюбинського, специфіку образного мислення і його еволюцію в українській літературі. Михайлина Коцюбинська була також активним учасником руху шістдесятників – нон-конформістської групи української інтелігенції, яка в несиловий спосіб чинила опір радянській окупації. Учасниця протесту після перегляду фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» проти арештів 1965 української інтелігенції.

Влада помстилася Михайлині Хомівні:

• 1966 виключена з лав КПРС;
• переведена в інший відділ Інституту літератури;
• монографія про Т. Шевченка не включена до плану видань;
• заборона публікуватися у радянській пресі;
• 1968 – звільнена з Інституту як така, що не пройшла конкурс;
• майже рік шукала роботу з огляду на негласну заборону на її працевлаштування.

1972 – регулярні допити в КДБ УРСР, зокрема, у справі Василя Стуса, якому на суді, між іншим, дала високу характеристику. Надіслала лист-протест очільнику КПУ В. Щербицькому, де вимагала звільнити з-під арешту Надію Світличну. Буденними були обшуки, вилучення авторських статей, допити. Не підписала спільний лист-каяття із Зиновією Франко, сфабрикований органами КДБ, який мав дискредитувати рух шістдесятників. Пережила шантаж радянської влади відносно удочереної Тетяни, яку погрожували забрати з родини.

1977 – нова серія допитів у кримінальних справах Миколи Матусевича, Мирослава Мариновича, Василя Стуса.

Своїми духовними наставниками вважала перекладача Григорія Кочура та письменника генерації Розстріляного відродження Бориса Антоненка-Давидовича. Винятковий уплив справили на неї Євген Сверстюк, Іван Світличний, Юрій Бадзьо та інші шістдесятники, об'єднані в Клубі Творчої Молоді. Дружила з Аллою Горською, Оленою Апанович, Ліною Костенко, Зіновією Геник-Березовською з Праги.

З 1992 – старший науковий працівник відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Була головою редакційної колегії академічного зібрання творів В.Стуса у 6-ти томах (1994–1997). В останні роки працювала як упорядник і коментатор над зібранням творів В. Чорновола у 10 томах, а також редактором-консультантом виданого Чернігівським літературно-меморіальним музеєм –заповідником чотиритомного видання «Листи сучасників до Михайла Коцюбинського» (2003).

Авторка статей, есеїв, спогадів, критично-мемуарних розвідок про В. Стуса, І. Світличного, З. Ґеник-Березовську, П. Тичину, Є. Сверстюка, Н. Суровцеву, Б. Антоненка-Давидовича. Володіючи особливою інтуїцією, відчула всезростаючий інтерес до художньої документалістики як до самостійного мистецького явища і всебічно проаналізувала цей специфічний вид словесної творчості. Ретельно вивчала спогади, щоденники, епістолярії письменників. Опублікувала листи В. Стуса, Олександра Олеся, Олега Ольжича, В. Стефаника, В. Вовк. Брала активну участь у громадському житті.

2008 року стала почесним доктором НаУКМА.

Померла в Києві 7 січня 2011 від ускладнень після грипу. Громадська панахида, яку вів академік М. Жулинський, відбулася у київському Будинку вчителя. Також виступали Б. Горинь, К. Сігов. Відспівана владикою Євстратієм у Володимирському соборі УПЦ (КП). Похована на Байковому цвинтарі.

Лауреат Літературної премії імені Олександра Білецького (1993), Премії імені Василя Стуса (1994), Премії фундації Антоновичів (1996), Всеукраїнської літературної премії імені Михайла Коцюбинського (1998), Премії імені Олени Теліги (2001), Чернігівської обласної літературної премії імені Михайла Коцюбинського (2003), Національної премії України імені Тараса Шевченка (2005).

М. Х. Коцюбинська – Заслужений діяч науки і техніки України (грудень 2001).

Нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2006).

22 вересня 2011 року в Чернігові на честь Михайлини Коцюбинської було відкрито меморіальну дошку. Її встановлено на фасаді школи № 17 (колишня залізнична школа № 41), яку у 1949 році із золотою медаллю закінчила М. Коцюбинська. З цієї нагоди у навчальному закладі відбулася урочиста лінійка, у якій взяли участь Чернігівський міський голова Олександр Соколов, директор Літературно-меморіальному музеї-заповіднику М. Коцюбинського – Ігор Коцюбинський, представники Інституту літератури НАН України, які працювали з Михайлиною Коцюбинською, представники чернігівської інтелігенції.