І у нього є своя історія, навіть передісторія є… Садиба родини Коцюбинських свого часу межувала (межує і сьогодні) з подвір’ям Свято-Казанської єдиновірської (у минулому) церкви, збудованої у 1820–1827 роках. На схемі, створеній рукою Ірини Михайлівни Коцюбинської, це чітко видно. Уважний дослідник помітить на церковній садибі будинок псаломщика та дзвонаря.

У радянські часи будинок було націоналізовано та передано мешканцям на правах оренди – (рос.) «…ответработникам совучреждений…на льготных условиях, как для членов профсоюзов» за адресою – вул. Коцюбинського, 5. Людей у цьому будинку мешкало чимало – як у рукавичці з казки – 10 чоловік на 5 кімнат та одну кухню. Та й стан будинку був не найкращим. Саме тому його мешканці звернулися на початку 1920-х років із заявою на адресу губернського відділу комунального господарства з проханням здійснити ремонт будинку.

На сьогодні невідомо, чи було проведено ремонт… Та це і не так важливо, оскільки територію у 0,14 га, на якій стояв будинок, у 1957 році було приєднано до музейної садиби і споруджено нову будівлю для літературної експозиції та фондів музею.

Саме Акт державного приймання будівлі музею Коцюбинського (так називається документ – Авт.) було виявлено у Державному архіві Чернігівської області (Ф. Р–1046. Оп. 1. Спр. 249. Арк. 1, 4, 12–14. 

Літературна експозиція музею Михайла Коцюбинського розміщувалася у 5 залах: «Літературна спадщина М.М. Коцюбинського», «Життя і творчість М.М. Коцюбинського», «Громадсько-політична і літературна діяльність М.М. Коцюбинського в період першої російської революції та в роки реакції», «Останні роки життя і діяльності М.М. Коцюбинського», «М.М. Коцюбинський і сучасність». Фонди музею зберігалися у спеціально обладнаній кімнаті.

У 1983 році музей отримав велику літературну частину, а «герой» нашої розповіді розмістив у своїх кімнатах адміністрацію та бібліотеку.