«…Нині великодня субота, самий безладний день у християн. Всі немов вибились з колії, покинули звичайну роботу, почувають себе на межі меж нинішнім і завтрашнім. Завтра має щось статися, таке незвичайне, таке одмінне од щоденного трибу життя. Золота тінь дитячого настрою з далекої минувшини отіняє душу дорослих і тривожить в ній давно пережиті емоції, і будить в ній неясну неоправдану досвідом надію «на завтра».

Я живо пригадую собі передсвятковий настрій в дитячих літах: в нім як в барвистому візерунку калейдоскопа, мигтіли і нова святна одежа, і сонячний день, що мав бути на Великдень, і купа ласощів, од яких повен рот набігав слюни, а врешті поросячі вушка, такі присмажені, сухі аж хрумаючі в зубах. Я дуже любив ті вушка і знав, що вони дістануться мені. Нині згадую той настрій і чую в собі легкий відгук, як од великого дзвона при сильному бурхоті вітру. Я радо чіпляюся за ці згадки, щоб хоч трохи спочити душею на них, заглушити в собі ту тугу, яка от кілька день докучливо дзвенить і дзвенить в мені, де б я не був, що б не робив».

Такими рядками М.Коцюбинський починає картку зі щоденника з назвою «Великдень». Цьому рукопису, як і багатьом іншим чорновикам з белетристичної лабораторії письменника, не судилося бути надрукованим. Але в ньому, крім роздумів і переживань, пов’язаних з Великоднем, автор описує приготування до відзначення свята, зокрема, те, як служниця ріже порося, і те, що лишається «за лаштунками» при виготовленні усіляких м’ясних страв до святкового столу. Письменник фіксує у своїй пам’яті усі оті фрази, звуки, запахи, відчуття тепла щойно розібраної плоті і власні переживання, пов’язані з цим. Згодом саме цей матеріал стане основою для написання новели «Лист». І, що знаково, у ній автор ніби протиставляє урочистість Великодня і ту череду вбивств домашньої птиці і худоби, яка йому передує, вбивств живих істот, яких люди, за традицією, ніби приносять в жертву своїй зажерливості, тим самим нівелюючи усю велич свята…

А проте, Великдень все ж лишається днем торжества життя над смертю, світла над темрявою, і перед усім – урочистим святом для душі, якій ціною страждань Сина Божого дароване воскресіння і життя вічне.