Одна тисяча днів і ночей минули відтоді, як росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. Ворожі танки й БТРи перетнули кордон, авіація нещадно скидала бомби на нашу рідну землю, руйнуючи міста і села, школи і садочки, лікарні, будинки простих людей, що жили, планували, мріяли… Чернігівщина однією із перших прийняла удар. Рано-вранці 24 лютого 2022 року прикордонні села здригнулися від гуркоту ворожої бронетехніки з триколорами. Вона рухалася неспішно і впевнено: вперед. Куди й чому? Що буде? Як рятуватися? Як зупинити ворожу навалу? Сотні питань і жодної відповіді. Телефонні дзвінки рідним обривали ранню тишу: «Почалося!», «Пішли…»

Від того страшного моменту сьогодні, 19 листопада, минуло 1000 днів. Багато це чи мало? За цей час кістлява рука війни дістала майже кожну українську родину: мільйони українців виїхали за кордон, незліченна кількість душ мирного населення та незламних військових відлетіли у інший світ, сотні тисяч скалічених і зламаних доль назавжди запам’ятають це страшне слово: «Війна».

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського постраждав ще у перші тижні повномасштабного вторгнення. 6 березня 2022 року за кілька метрів від садиби письменника розірвалося багато ворожих мін. Їхні осколки зрешетили стіну будинку, пошкодили деякі меблі та елементи інтер’єру. На щастя, завдяки натхненній роботі музейних працівників та допомозі Національного науково-дослідного реставраційного центру України меблі вдалося відреставрувати, вікна засклити, стіни відремонтувати.

Скільки ще днів триватиме це повномасштабне вторгнення? Цього не знає ніхто. Але з кожним днем нація свідомих українців стає сильнішою. Вже одну тисячу днів ми демонструємо стійкість, витримку та мужність. Незалежно від свого віку чи професії, місця проживання кожен став частиною великої боротьби за свободу. Нам випала доля жити у дуже складні часи: тут і зараз твориться наша історія. І поряд із нами – справжні титани ЗСУ, які захищають нас ціною свого життя, тримають на своїх плечах незалежність України, стримують ворожу навалу, що терзає українські землі.

Низький уклін кожному Захисникові та Захисниці за можливість зустрічати новий ранок та бути вільною і незалежною нацією! Не вистачить і всіх слів світу, аби висловити вам свою вдячність за це. Але ми скажемо вам ще раз: «Дякуємо! Дякуємо за кожен день і кожну годину, хвилину нашого життя, за змогу засинати в теплих ліжках та спілкуватися рідною мовою, ходити до українських шкіл та вишів, жити на своїй батьківській землі! Ви – наша сила. Ви – непереможні. Віримо у вас, цінуємо, підтримуємо! Слава Україні!»