Письменник, педагог, видавець, критик, літературознавець, громадський діяч Денис Якович Лукʼянович – надихаючий приклад рідкісного творчого довголіття. Шістнадцятирічний гімназист дебютував оповіданням «Сабашева вечеря» (1889). Відтоді український літератор не випускав із рук пера впродовж сімдесяти шести років, аж до останнього подиху. Працюючи, Денис Якович заснув назавжди у фотелі біля робочого столу на 92-му році життя.

На своєму віку Д.Лукіянович мав добрих наставників і друзів: Івана Франка, Василя Стефаника, Ольгу Кобилянську, Наталю Кобринську. Двічі бачився талановитий галичанин з Михайлом Коцюбинським: у Чернігові 1898 р. і в Криворівні 1911-го.

Про це Денис Лукіянович розповів у споминах «Памʼятні зустрічі», написаних 1958 року для Чернігівського літературно-меморіального музею М.М.Коцюбинського. Уривки з них допоможуть відчути особливу духовну атмосферу нашого міста наприкінці ХІХ століття і пластичні живі образи Михайла Коцюбинського, Іллі Шрага, Марії і Бориса Грінченків.

«Особисто познайомився я з Михайлом Коцюбинським 1898 року в Чернігові. В тому році на 1 вересня нов.ст. був скликаний до Києва таємний зʼїзд студентства. Від Віденської групи делегатом був Роман Сембратович, відомий редактор українського тижневика німецькою мовою «Ukrainische Rundschau» («Український огляд»). Львів послав мене.

У Києві, в домі Косачів, ми зустрілися з Лесею Українкою, у Миколи Лисенка пізнали «батька артільщика». Це був економічний діяч Микола Левитський, він заснував довгу низку селянсько-рільничих артілей на Єлисаветградщині, а в той час мав якесь діло до Іллі Шрага в Чернігові, голови адвокатської палати. Щирий, людинолюбний, веселої вдачі козарлюга з вусами, у вишиванці, в селянському соломʼяному брилі виявляв симпатію до Галичини, нас, галичан; цікаво й ґрунтовно розпитував про галицькі справи, в кінці запропонував нам взяти участь у його поїздці на Тарасову могилу в Каневі і до Чернігова. До нас трьох приєднався ще Василь Доманицький, студент філологічно-історичного факультету в Київському університеті, згодом (1907 року) редактор першого критичного видання Шевченкового «Кобзаря».

Перебуваючи в Чернігові, ми були гостями в домі Шрагів, відвідали український історично-етнографічний музей і його засновника Василя Тарновського.

На вечір першого дня запросив нас письменник і освітній діяч Борис Грінченко, на другу вечірку – Михайло Коцюбинський.

…З Грінченком я настільки був знайомий, що він на сторінках львівської «Зорі» дав почин живій виміні думок на тему вирівняння літературної мови обабіч Збруча… На вечірці він теж почав загальну дискусію про літературну мову, проте я особливо цікавився Коцюбинським. Це була нова звізда на літературному оводі, але ясна. В Галичині він ще в 1895 році придбав собі славу лавреата на конкурсі журналу «Зоря», нагородженого премією за оповідання «Для загального добра».

У моїй памʼяті наче перед очима стоїть вище середнього зросту, мало не високий брюнет, стрункий і худощавий, з глибокими блискучими очима. Був одягнутий у темний гарнітур, сяла на ньому біла сорочка з твердими передами, твердий комірець, підвʼязаний чорним галстуком, і манжети, в бутоньєрці у нього яскрава квітка. Але ж у товаристві вирізняв його не тільки одяг, а й елегантність у поставі, усіх руках, навіть і мові. Хоча б говорив він про щось глибоко переконаний, хоча думки його не збіглися з думками співрозмовника. Михайла Михайловича не покидали його такт, делікатність і повага. Якась гармонійність і рівновага робили його появу такою, дуже, дуже симпатичною.

… У принагідний момент Коцюбинський запитав мене про І.Франка та Михайла Павлика, про мою літературну роботу, бо знає про вихід збірочки моїх новел».

Далі читали вірші Володимира Самійленка і Миколи Вороного. Марія Грінченко говорила про потребу для народу популяризації знань і перекладів з іншомовних літератур.

На другій вечірці гостей приймав Михайло Коцюбинський. Після кількох їхніх виступів господар дому прочитав одне зі своїх оповідань.

Підсумовуючи враження від мандрівки, Денис Лукіянович пише: «Я, 25-літній юнак, захоплювався в Києві та в Чернігові всім, що бачив, усіма, з ким розмовляв, але незатерте враження зробили на мене Марія Грінченко-Загірня, Микола Лисенко і Михайло Коцюбинський. У Загірньої в обличчі було більше чоловічих рис, ніж у Грінченка. Енергією, робучістю, знанням, популярністю вона не поступалася Грінченкові. Я вперше пізнав таку бойову жінку і не бачив вже другої людини, яка б імпонувала високою товариською культурою, як Коцюбинський. Лише такий естет у житті, як він, міг стільки краси внести в свої твори.

Памʼяткою гостини Левитського, Сембратовича, Доманицького і моєї в Чернігові була фотознімка після вечірки в Коцюбинських».

Верхній ряд: Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Коцюбинський, Д.Лукіянович, Г.Коваленко, І.Руденко, А.Верзилов, А.Балика, В.Доманицький, О.Глібов.

Нижній ряд: В.Коцюбинська, І.Шраг, М.Левитський, Ф.Шкуркіна, Р.Сембратович.

Теплі спогади про чернігівців Денис Лукіянович зберіг на все життя.