125 років тому, 2 лютого 1897 року, в містечку Новоархенгельск народився Євген Филимонович Маланюк. Його знали як поета, есеїста, публіциста і літературного критика. Немало років йому довелося жити на чужині. Був і в Чехословаччині, і в Америці, і в Польщі, і в Німеччині. Та, незважаючи на всі життєві перипетії, його душа завжди линула на Батьківщину. Її він ніколи не забував оберігати невсипущим словом.

Євген Маланюк з’явився на світ у сім’ї інтелігентів. Його батько активно долучався до просвітницької діяльності, мав чималу бібліотеку, книги з якої з величезним задоволенням читав і Євген. Мама майбутнього письменника виховувалася як дворянка. Вона виросла в сім’ї сербського військового, мала потяг до мистецтва, який, ймовірно, і передався до сина. У Євгена Маланюка було ще двоє менших братів: Онисим та Сергій і зведена сестра Єлисавета (від першого батькового шлюбу).

Влітку 1906 року Євген Маланюк вступив до Єлисаветградського земського вищого реального училища, випускниками якого в різні роки були Микола та Панас Тобілевичі, Євген Чикаленко, Гнат Юра, Юрій Яновський та ін. Хлопчик був здібним учнем. В одній із екзаменаційних відомостей, що збереглися, біля його прізвища стояли всі відмінні оцінки. Це був найвищий показник у класі.

Літературний хист Маланюка проявився рано. Про це свідчить його творча робота «Значение Жуковского в русской литературе» (травень 1913 р).

В липні 1913 року померла матір Євгена Маланюка – Гликерія Яківна. Про цю сумну новину напише поет 1931 року:

Вона сиділа в квітнику – прозора.

Під скронею, посрібленою вчасно,

В блакитній жилці бивсь нерівний живчик

І зраджував симфонію сухіт,

Що нею двиготіло схудле тіло…

«Мама не дочекалась мого атестата, - згадає Маланюк через роки. – Вже рік її не було на землі. Цей рік провів якусь темну смугу між мною і батьком. Хата спустіла… Я вже знав, що батько вчащає до якоїсь Замунчилівни, старшої панни, яку я пам’ятав з церкви…». Згодом батько Євгена Маланюка одружився вдруге, а прізвище своєї мачухи – Замунчило – Маланюк використовував як один із псевдонімів.

Під час навчання у реальному училищі Євген із головою занурився у книжки, що не могли не залишити слід у його свідомості. Одним із улюблених письменників у юнака був Кнут Гамсун.

14 червня 1914 року Євген Маланюк одержав свідоцтво про закінчення Єлисаветградського земського вищого реального училища і поїхав до Петербурга, де якийсь час навчався у політехнічному інституті. А наприкінці того ж року він вирішив, що стане на стезю військового і поїхав до Києва, де вступив до Першого київського військового училища.

1917 рік був насичений на події для Євгена Маланюка: Перша світова війна, Лютнева революція, демобілізація, участь у створенні УНР. В лютому 1918 року він став на захист української держави, а в 1920 році разом із армією УКР емігрував до Польщі. Там яскраво розкрився його письменницький хист. Твори Маланюка друкували в журналах «Наша зоря», «Всім», «Український сурмач». Разом із товаришами Миколою Чирським та Юрієм Дараганом письменник видавав журнал «Веселка».

В 1923 році Маланюк переїхав до Чехословаччини. Там він навчався в Українській Господарській Академії. В цей час активно брав участь в мистецьких дискусіях і змаганнях. До когорти його побратимів-літераторів долучаються Улас Самчук, Наталія Лівицька-Холодна, Михайло Мухін, Олена Теліга, Юрій Дараган.

1925 року письменник взяв шлюб із Зоєю Равич, але через 4 роки пара розлучилася. Через деякий час Маланюк зустрів нове кохання. Другою дружиною письменника стала чешка Богуміла Савицька. У пари народився син Богдан.

1925 року світ побачила друкована збірка віршів Євгена Маланюка «Стилет і стилос». Її вихід став знаковою подією в житті письменника. А далі – період мандрівок та пошуків себе у світі: 1929 року Маланюк поїхав до Варшави, де очолив літературне угруповання «Танк». 1939 року письменник брав участь в обороні столиці Польщі від німців. В цей час з’являються такі його книги: «Перстень Полікрата», «Земна мадонна», «Земля й залізо».

1945-го Маланюк емігрує до Німеччини. Там він брав участь в організації письменницької групи СТІНА.

В 1949-му – поїхав до США, де оселився у Нью-Йорку. У 1958 році Маланюк став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово». В Америці вийшли друком його книги «Влада», «Поезії в одному томі», «Серпень», «П’ята симфонія» та інші. До того, як вийти на пенсію у 1962 році, Євген Маланюк працював інженером в проектному бюро Нью-Йорка. У 1962 році він відвідав Польщу – тоді востаннє побував у Варшаві.

Помер Юрій Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку. Поховали письменника в Баунд-Бруці в Нью-Джерсі.

Марія Коробко, вчений секретар музею-заповідника М.М.Коцюбинського