Поетичне слово нашої  землячки Ганни Петрівни Верес-Демиденко вже давно здобуло численних щирих шанувальників. Чимало творів юної поетеси увійшли до шкільного літературного альманаху, звучали на позакласних заходах, друкувалися в періодиці.

Закінчивши філологічний факультет Полтавського педагогічного університету, вона понад 30 років присвятила навчанню і вихованню молодого покоління.

У творчому активі талановитої авторки власні збірки: «Калинова сопілка», «Три сонця», «Герої не вмирають», «З Україною в серці», «Життя – не сон», «Сповідь душі», «Крізь гул століть», «До Волі». Також вірші Ганни Демиденко є у 16 колективних збірках: «Антологія української літератури», «Молюсь за тебе, Україно», «Опалені рими», «Українська вишиванка» та ін.

Ганна Верес-Демиденко неодноразово ставала переможницею обласних і всеукраїнських конкурсів.

У вересні 2025 року десята збірка літераторки «Вони писали книгу про війну», присвячена героїзму відважних синів і дочок України, що поклали свої життя у боротьбі за волю рідного народу, була відзначена Чернігівською обласною літературною премією імені Михайла Коцюбинського.

Цей вірш Ганни Верес-Демиденко яскраво передає почуття тисяч наших співвітчизників:

Як можна не писати про війну

Як можна не писати про війну,

Коли земля здригається від болю

І доля України – на кону,

Коли народ твій підданий сваволі?!

Коли вмирають ті, хто мав би жить,

Коли міста і села у руїнах,

Як можна біль у серці заглушить,

Коли стікає кров’ю Україна!?

Хіба сховатись можна від війни,

Залишивши країну дикій зграї?

Чи не замучить почуття вини,

Що ти орду і словом не караєш?

Хіба життя дала не ця земля

Тобі й праотчому твоєму роду?

Адже полки, що послані з кремля,

Катами стали для твого народу!

Тоді перо своє скоріш зламай,

Якщо воно глухе до бід народу.

Коли в душі вже гордості нема

І ти до волі не знаходиш броду!