Сьогодні, 28 січня, минає 95 років від дня народження Анатолія Федоровича Ігнащенка (1930 – 2011) – українського архітектора, лауреата Шевченківської премії (1974 р.), академіка Національної академії мистецтв України (з 2006 р.), члена-кореспондента Академії архітектури України (з 1995 р.), заслуженого діяча мистецтв України (2000 р.), кавалера ордена Князя Ярослава Мудрого V ступеня (2006 р.), народного художника України (з 2010 р.), автора сотень художніх, скульптурних та архітектурних проєктів в Україні і світі. А ще Анатолій Федорович є одним з авторів архітектурного комплексу музею-заповідника М.Коцюбинського. Як це було – розповідаємо далі за спогадами колишньої співробітниці музею О.Єрмоленко.

1970-ті роки. У Чернігові триває процес створення проєкту приміщення нової експозиції, музею-заповідника М.Коцюбинського. Запропоновано для цього перебудувати приміщення недіючої на той час Казанської церкви, виділено додатково ділянку по провулку Коцюбинського для облаштування прибудови. На запрошення музею до міста приїжджає група архітекторів та художників, котрі мають працювати над розробкою проєкту та оздобленням інтер’єрів майбутньої експозиції. До неї увійшли Є.А.Дубовик, В.Ф.Задорожний, Ф.А.Коцюбинський, А.В.Гайдамака. Очолив групу архітектор А.Ф.Ігнащенко.

Детально оглянувши територію, фахівці дійшли висновку, що виділена для забудови місцевість не підходить для створення вдалого архітектурного ансамблю і запропонували альтернативне рішення – звести нову будівлю праворуч від меморіального будинку М.Коцюбинського на розі вулиць Коцюбинського та Десняка (нині – вул. Василя Симоненка). Після погодження з владою та відселення власників приватних будинків, що знаходилися на цій ділянці, поступово почалося будівництво.

Первинний проєкт будівлі, виконаний архітектором Дмитруком Ю.М., значно відрізнявся від того, який було втілено. Одним з ініціаторів змін став головний художник проєкту оформлення Анатолій Ігнащенко. Саме він запропонував збільшити виставкову площу майбутньої будівлі, відвівши для майбутньої експозиції зали не лише на другому, а й на третьому поверсі приміщення. Це потребувало внесення значних змін до проєкту як зовнішнього, так і внутрішнього планування будівлі. Тоді ж виникла ідея створення наскрізного отвору між поверхами, у який необхідно було винести короб з вентиляційною системою, який мав бути оздоблений деревом з декоративним різьбленням. Попри технічні і бюрократичні труднощі, подолання яких розтягнулося на кілька років, ці зміни проєкту було реалізовано. У центрі будівлі постала монументально-просторова композиція «Криниця Коцюбинського» авторства В.Задорожного. Стіни та стелю приміщення прикрасили численні розписи і колажі, запропоновані художниками-оформлювачами, зокрема А.Гайдамакою. А експонати розміщено у оригінальних дерев’яних вітринах, закріплених на металевих тросах так, ніби вони просто «зависли» у просторі.

До слова, генеральний план садиби з урахуванням новобудови мав розробити саме А.Ігнащенко, раціонально продумавши поєднання різних частин музейного комплексу і скульптур, розміщених на його території. Як керівник авторської групи, він здійснював нагляд за створенням образу всього музею. З того часу збереглися окремі додатки до проєкту комплексного художнього оформлення музею. Дивлячись на них і загальний архітектурний комплекс літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського сьогодні, усвідомлюєш, яку масштабну роботу виконали і автори проєкту, і усі ті відомі і невідомі люди, що на різних етапах протягом майже десятиліття долучилися до його втілення.