Поезія – мистецтво, що зачіпає найтонші струни душі, знаходячи відлуння у думках і переживаннях кожної людини. І не дивно, що на знак всезагальної безмежної любові до поезії як мистецтва і способу вираження свого Я, у наш час існує справжнє свято – Всесвітній день поезії.

І Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М.Коцюбинського не може залишитися осторонь цього свята, адже і сам Михайло Михайлович мав поетичний хист і дуже тонко відчував внутрішній світ людини-поета, його дар і призначення у цьому житті. Саме тому цими днями ми пропонуємо познайомитися з перлинами поетичної спадщини Михайла Коцюбинського і пізнати його не лише як майстра модерної прози, але і як витонченого поета.

Як згадував сам письменник в одному зі своїх листів до М.Мочульського, «почав я писати ще з дитячих літ, але перша моя українська робота надрукована була лише 15 цвітня 1890 року в «Дзвінку». А літературним дебютом письменника у львівському дитячому журналі «Дзвінок» стала поезія «Наша хатка», написана наприкінці березня 1890 року у Вінниці.

Згодом уже донька письменника Ірина Коцюбинська згадувала, що з-поміж багатьох віршів, які вони читали у дитинстві, особливо любили вірші тата: «Вечір» і «Наша хатка». Читаючи цей вірш, їй, малій, завжди здавалось, що це хатка, в якій народився тато.

Світлий, ідилічний настрій поезії просто заражає оптимізмом. Познайомтесь і ви з твором, з якого починалися перші кроки письменника на шляху до визнання і вершин літературної майстерності.

   Наша хатка

Назносим каміння, назносимо глини,

Збудуємо хатку з дверима у сіни

Та зробимо в хатці яснеє віконце,

Щоб сяло над нами, мов золото, сонце.

А з житніх сніпочків нашита покрівля

Рівнесенько вкриє те наше будівля.

Та бузькові треба гніздечко зробити,

Щоб чудно курлюкав, годуючи діти.

Та зробимо в хатці низенькі пороги, 

Щоб нас не минали дідусі убогі,

Щоб, в хату вступивши, на лаві сідали,

Про дива колишні нам думку співали.

За хаткою буде зелений садочок,

Навколо із квітів рясненький віночок,

Та жито посієм за садом на полі,

Щоб хліба вродило голодним доволі.

М.Коцюбинський (Березень 1890, Вінниця).