Головна » 2024 » Лютий » 2 » Володимир Самійленко і Чернігівщина
Володимир Самійленко і Чернігівщина
07:32

Третього лютого минає 160 років з дня народження яскравого самобутнього письменника широкого творчого діапазону Володимира Івановича Самійленка. У його доробку – поезія, сповнена ніжної любові до свого народу і рідної землі, пʼєси, оповідання. Шанували Самійленка як талановитого журналіста, перекладача і сатирика.

Чернігівці з повним правом вважають літератора своїм земляком, адже в нашому краї Володимир Самійленко жив, працював і творив протягом багатьох років – сім у Чернігові (1893-1900) і десять у Добрянці (1907-1917).

Володимир Іванович згадував: «Вважаючи, що я писав виключно по-українськи, а українську пресу тоді в Україні та навіть і в Росії було заборонено не за зміст, а за мову, то все це друкувалося тільки у галицьких виданнях без жодної плати. Маючи єдиний заробіток – службу телеграфіста – й намучившись добре за три роки від нічних чергувань, після чого я творити нічого не міг, написав до Іллі Шрага у Чернігів, що пропаду від телеграфа. І він, щира душа, зараз же примостив мене в Чернігівську Земську Управу на посаду редактора «Земского сборника» з платнею 720 карбованців на рік. Сталося це за час Голови Земської Управи Василя Хижняка, який був дуже прихильний українець (1893 року).

У Чернігові я ще застав старих наших письменників і громадян: Леоніда Глібова, Степана Носа, Олександра Русова, Олександра Тищинського, Андрія Верзилова» (В.Самійленко. Автобіографія).

Не дуже тривалим, але змістовним і приємним для обох стало спілкування молодого поета з Леонідом Глібовим. Разом вони залюбки грали на народних інструментах, а Леонід Іванович під гітару часто співав свій романс «Стоїть гора високая».

14 листопада 1893 року, проводжаючи байкаря в останню дорогу, В.Самійленко прочитав на його похороні  написаний експромтом вірш-епітафію «Памʼяті Л.І.Глібова». 30 червня (ст. ст.) 1898 р. у Троїцькому монастирі в Чернігові коштом сина і земляків на могилі Л.Глібова був споруджений білий мармуровий памʼятник, на якому викарбувані девʼять останніх рядків Самійленкової поезії. Тепер цей памʼятник знаходиться на території Чернігівського музею-заповідника М.М.Коцюбинського.

Важливу роль у творчій долі Володимира Самійленка відіграв Борис Грінченко. В.Самійленко листувався з Б.Грінченком ще зі студентських років. Для Грінченка Самійленко навіть передплачував на своє імʼя журнал «Киевская старина», адже йому як студенту це коштувало значно дешевше.

Пізніше, 1893 року В.Самійленко пише Б.Грінченкові: «Дійшла до мене чутка, що Ви хочете перенестися з своєї посади. Тут є надія знайти для Вас посаду в земстві…

Чи не могли б ви приїхати на кілька день до Чернігова? Тут би познайомилися з людьми і, певно, знайшлась би Вам відповідна посада. Якщо приїдете, то напишіть мені, я стріну Вас на пароході та й попроваджу просто до себе».

Невдовзі родина Грінченків переїжджає до Чернігова. Борис Дмитрович і Володимир Іванович шість років працюють разом у Земській управі, стають близькими приятелями. Самійленко згадував: «Під час мого життя в Чернігові ми часто разом із Борисом Грінченком ходили на прогулянку, то нас чомусь прозвали «Моцарт» (мене) і «Сальєрі» (Грінченка). У 1890х роках у Чернігові активно працювали народний аматорський театр і аматорський оркестр. В автобіографії В.Самійленка читаємо: «Під час добродійних театральних вистав у Чернігові я грав у деяких пʼєсах комічні ролі, наприклад Мацієвського – в «Мартині Борулі», одного з босяків (Юхима) – в «Борцях за мрії», сина-хлопця в «Степовому гості», дяків у «Чумаках» і «Бувальщині». Мої виступи подобалися публіці. Брав я ще й участь в аматорському оркестрі, граючи на другій валторні».

Михайло Могилянський пригадував, як у 1894 р. Володимир Самійленко читав слухачам учительських курсів у Чернігові своє «Ельдорадо»: «Декламував Самійленко зразково: просто, без тіні патосу, не посміхаючись жодною рисочкою обличчя навіть тоді, коли всі навкруги весело реготали… І його декламацію так любили, що тільки втомлювали розмови і знижувався tonus їхнього інтересу, як чулися голоси:  «а чи не прочитав би Володимир Іванович «Ельдорадо»? І тоді з різних боків лунали вимоги: «Ельдорадо, Ельдорадо!» Іноді опирався, але, звичайно читав…»

Творчі і дружні взаємини поєднували Володимира Самійленка з Михайлом Коцюбинським, про що свідчать матеріали з архіву останнього, що зберігається  в його Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику. Як відомо, В.Самійленко, Б.Грінченко, М.Коцюбинський, М.Вороний належали до Братства тарасівців, члени якого називали себе братами. Тому в листі від 11 серпня 1896 року В.Самійленко звертається до М.Коцюбинського: «Любий та дорогий братику. Дуже врадували ви мене своєю присилкою. Це Ваше оповідання я ще в «Зорі» вподобав і вельми радий мати відбиток, тим більше, що «Зорі» я не маю… Мені дуже подобаються ваша манера і теплість, що нею пройняті ваші писання. Нехай же тепле небо Таврії й надалі зогріває вас і навіває теплого виразу на ваші почуття і думки».  

Мова у листі йде про оповідання М.Коцюбинського «Для загального добра», відзначене премією на конкурсі журналу «Зоря» того року.

Володимир Самійленко захоплювався європейськими стильовими особливостями творів Михайла Коцюбинського, цінував його думку про свої . Врахувавши зауваження товариша, Самійленко вніс певні зміни у комедію «Дядькова хвороба».

Ще до приїзду в Чернігів поет розпочав роботу над віршованою драмою в 5 діях «Маруся Чураївна», яку завершив у жовтні 1894 р. «Цю драму,  згадував В.Самійленко,  я читав на вечірці в господі Іллі Шрага під час приїзду до Чернігова Марка Кропивницького. Він тоді зробив мені деякі сценічні уваги, якими я скористався».

Ще 5 років автор працював над пʼєсою і подав її до цензурного комітету. Роль Марусі Чураївни ще в першій редакції привернула увагу Марії Заньковецької.

У Чернігові також були написані комедії «Химерний батько», вже згадана «Дядькова хвороба», яку ставив у Києві Микола Садовський, «Драма без горілки» (вміщено у «Зорі» й збірнику Б.Грінченка «Хвиля за хвилею»), сатира-фантазія «У Гайхан Бея».

До цього ж періоду належать поезії В.Самійленка: гімн «Україна», «На печі», «Поет-віршошкряб», «По Шевченку», «Всеросійське свято», «Діалог Грінченка і Самійленка» та ін.

Після переїзду до Чернігова родини Михайла Коцюбинського в його домі творча інтелігенція міста збиралась на літературні вечори, активним учасником яких незмінно був і Володимир Самійленко. Коли за родинними обставинами поет покидає наше місто, він листується з чернігівськими однодумцями, ділиться з ними творчими здобутками.

У 1906 році Іван Франко з Михайлом Мочульським видають у Львові збірку друкованих і недрукованих поезій В.Самійленка під заголовком «Україні». У меморіальній бібліотеці Михайла Коцюбинського зберігся її примірник з дарчим написом літературного побратима.

Шанувальникам творчості Володимира Самійленка небагато відомо про його особисте життя. 1896 року поет одружився у Чернігові з Ольгою Степанівною Орешко-Якименко. Подружжя мало чотирьох дітей: двох доньок і двох синів.

Фото, зроблене у Чернігові на початку 1900-х років, зберегло щасливу мить безтурботного дитинства донечок Володимира Івановича Оленки і Галинки.

Коли родина Самійленків проживала у Добрянці, поет служив нотарем, а дівчатка навчалися у Чернігівській гімназії. Тяжкою втратою для батьків стала смерть маленьких синочків. Про це з болем повідомляє В.Самійленко у листі до Є.Чикаленка 22 червня 1911 року: «Зараз мене спіткало велике горе, перед яким бліднуть і долги, і втрата всього майна. Позавчора вмер мій любий хлопчик, маленький ще, було йому рік і трохи більше семи місяців. Це була моя найдорожча дитина, найдорожча за все на світі, і її тепер немає…

Це вже в мене в Добрянці вмирає друга дитина. Раніш теж умер хлопчик, але тому було тільки три місяці віку, і та смерть якось потроху забулась. А цю я не знаю, чи зможу скоро забути».

Чернігівщина залишила незглибимий слід у творчому й особистому житті Володимира Самійленка.

Про його перебування у нашому краї нагадують меморіальна дошка на приміщенні колишнього Чернігівського губернського земства, вулиця його імені у Добрянці, спогади сучасників – М.Грінченко, М.Могилянського та ін.

Нелегким було життя поета Володимира Самійленка, здобутки якого збагатили не лише вітчизняну, але і всесвітню літературу. Як відзначив свого часу Іван Франко, «…В нашім нервовім віці… просто благотворно смакувати духовні плоди такого поета». Ніколи смуток і безнадія безроздільно не володіли великим гуманістом, що вірив у краще покликання людини, в її здорове, оптимістичне призначення в житті.

Навіть у найглухіші часи загального занепаду В.Самійленко непохитно і твердо стояв на рідному національному грунті, невтомно працював для національної справи. Щирий і діяльній патріот незмінно залишався вірним високим ідеалам Правди і Волі для України, що завжди була головною у його серці.

Тетяна Кузнєцова, зав. відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 171 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість