Четверта субота листопада, цьогоріч – 26 листопада – це день, коли всі ми згадуємо невинно померлі душі від страшного слова – Голодомор. На долю нашої держави випало три страшні голодомори – 1921-23 рр, 1932-33 рр і 1946-47 рр. І кожна така дата – це геноцид корінного населення, спричинений зумисними діями сталінської влади, що призвів до масової загибелі людей від голоду. Це страшні і сумні сторінки нашої історії, які ми не можемо забути, як і не можемо допустити їхнього повторення.

Голодний мор забирав життя мільйонів наших земляків. Жорстокість такого історичного явища полягала у тому, що воно виникало не через стихійне лихо, посуху або неврожай, а було результатом навмисної політики більшовицького режиму.

Впровадження навесні 1919 року «продовольчої розкладки» передбачало, що все зерно, крім необхідного мінімуму (посівний фонд, хліб для прожитку членів сім’ї та фураж) селяни змушені були здавати державі за надзвичайно низькими фіксованими цінами. На практиці ж найчастіше майже весь хліб забирали без будь-якої компенсації. Запровадження продрозкладки і терор, який її супроводжував, викликали опір селянства. Головною у відносинах між владою і українським селянством стала дилема особистої свободи та комуністичного примусу. Україну охопили численні повстання, в 1920-1921 роках тут діяли сотні загонів, які об’єднували десятки тисяч повстанців.

Саме політика «воєнного комунізму» - повного диктату комуністичного режиму над особою – стала головною причиною голоду 1921-1923 років, який уразив Україну. В той же час більшовицька влада опинилася перед загрозою цілковитого паралічу економіки і широкомасштабної війни з селянством. За цих умов Ленін і більшовики змушені були відмовитися від курсу на негайну побудову комунізму і перейти до «нової економічної політики» (НЕПу).

Голодомор 1932-1933 рр став іще страшнішим. В 1932-1933 рр шляхом насильницького вилучення продовольства, блокади сіл та цілих районів, заборони виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій супроти незгодних тоталітарна система створила для українців умови, які були несумісні з життям. Забираючи зерно в українських сімей, радянська влада продавала його за кордон. В Україні на повну потужність працювали спиртові заводи, переробляючи дорогоцінне зерно і картоплю на спирт і горілку, які також експортувалися. В 1932 році з України за кордон експортували 1,72 млн т зерна, а 1933 році – 1,68 млн т. Така кількість зерна цілком могла урятувати людей, що голодували.

7 серпня 1932 року за ініціативою Й.Сталіна запроваджується постанова, відповідно до якої так зване «розкрадання колгоспного майна» карається розстрілом або позбавленням волі терміном не менше ніж на 10 років. У народі постанова отримує назву «Закон про п’ять колосків». Навіть за декілька зрізаних колосків на ще недавно своєму полі тих, хто голодував, жорстоко репресували.

Така політика більшовицького режиму – це злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН про геноцид. Згідно зі статтею 2 Конвенції геноцидом визнаються дії, які вчиняються «з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку», зокрема через «навмисне створення для якої-небудь групи людей таких життєвих умов, які розраховані на її повне або часткове фізичне знищення».

Жертви голодоморів обчислюються мільйонами. За оцінками істориків і демографів, кількість прямих і непрямих втрат населення України становить понад 10 млн осіб.

Втілення політики тоталітарного режиму досягло апогею взимку і навесні 1933 року, коли щоденно від голоду гинули десятки тисяч ні в чому не винних людей. Жахіттям Голодомору 1932-1933 рр була надзвичайно велика смертність серед дітей. У надії на їхнє спасіння селяни проривалися у міста, де підкидали дітей або ж просто залишали. Ці діти через «перевантаженість» дитячих будинків найчастіше вмирали на вулицях від голоду й хвороб. Сумним підсумком Голодомору тридцятих років стало те, що у багатьох районах у вересні 1933 року за шкільні парти не сіло майже дві третини учнів.

Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР М.Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги.

Сталінський режим прагнув приховати Голодомор не тільки від зовнішнього світу, а й від нащадків.

16 лютого 1933 року, коли багато тисяч селян помирали з голоду, на місця надійшла директива: «Категорично заборонити якій би то не було організації вести реєстрацію випадків опухання і смерті на ґрунті голоду, крім органів ГПУ». Сільрадам наказано при реєстрації смерті не вказувати її причину.

Дії влади з приховування фактів голоду підтверджують злочинну сутність політики сталінського тоталітарного режиму з організації Голодомору.

До дня пам’яті жертв Голодоморів  в Україні Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського підготував віртуальну виставку бібліотечних матеріалів «Жнива скорботи». До неї увійшли книги з наукової бібліотеки музею, що ілюструють події страшних голодних років в Україні і зокрема у нашому регіоні, спогади очевидців та дослідження цього історичного явища.