У Свято Покрови Пресвятої Богородиці, 14 жовтня, виповнюється 80 років з часу заснування Української Повстанської Армії (УПА). Це була військово-політична формація українського народу. До цієї річниці Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського підготував невелику виставку бібліотечних матеріалів під назвою «Нескорені». На виставці представлені книги та матеріали, що ілюструють процес становлення та діяльності  УПА.

Українська Повстанська Армія була заснована наприкінці 1942 року (символічно вважається, що саме 14 жовтня на Покрову). Головною метою УПА було відновлення української державності, захист населення від репресій окупаційних режимів, поширення ідей визвольного руху.

1944 року як орган політичного керівництва УПА та всього визвольного руху було створено Українську Головну Визвольну Раду. Так називали підпільний парламент, що складався з представників різних політичних сил. У ньому затвердили присягу вояка УПА та низку документів, що висвітлювали політичну платформу визвольного руху. В основі цієї платформи була національно-демократична програма, заклик до боротьби проти тоталітарного режиму, за відновлення національної незалежності та демократичної системи. Українська Повстанська Армія мала і своє головне гасло: «Свобода народам! Свобода людині!».

УПА мала свою структуру, що будувалася за принципом регулярної армії та мала:

• Штаби (Головний військовий штаб та штаби військово-територіальних одиниць).
• Чітку вертикальну структуру зі своєю структурою звань та нагород.
• Офіцерські школи.

Територія, яку контролювала УПА, поділялася на військово-територіальні одиниці (Генеральні воєнні округи, воєнні округи, тактичні відтинки).

Основна тактична одиниця Української Повстанської Армії – це сотня, куди входили від 120 до 180 вояків. Сотня ділилася на три чоти, а чота – на три рої. Інколи для виконання певного завдання сотні об’єднувалися у курені (по три сотні). Курені ж об’єднувалися у загони.

Найвищою посадою в Українській Повстанській Армії вважалась посада Головного командира. Повстанську армію очолювали: Дмитро Клячківський (1943 р.), Роман Шухевич (1943-1950), Василь Кук (1950-1954).

За період діяльності Української Повстанської Армії до її лав прийшло понад сотню тисяч осіб. Каральні органи СРСР за участь у повстанському русі або його підтримку репресували понад півмільйона осіб.

Протягом усього часу існування Повстанської армії головним ворогом вважався СРСР як держава, що завдала українському народові найжахливіших втрат через масові політичні репресії, голодомори, депортації. Але разом із тим відмітимо, що УПА від початку створювалася як реакція населення на німецький окупаційний терор, тому протягом всього періоду окупації велася активна антинацистська боротьба. Повстанці завдали німецькій окупаційній владі значних втрат, звільнили від окупаційної присутності цілі райони (зокрема на Волині та Поліссі).

Перші повстанські загони з’явилися наприкінці 1942 року, протягом наступного 1943-го їх було об’єднано в єдину структуру і підпорядковано єдиному командуванню. Пік розвитку УПА припадає на другу половину 1944 року, в цей час вона охоплювала терени теперішніх Волинської, Рівненської, Житомирської, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської, Закарпатської областей, південні терени Брестської та Пінської областей Білорусі. Загальна площа території, охопленої повстанським рухом у 1944 році, становила близько 150 000 квадратних кілометрів, на ній проживало близько 15 мільйонів населення.

Після завершення Другої світової війни відбулася поступова зміна тактики УПА – відхід від наступальної тактики, діяльність меншими відділами. В 1946 році відбулася реорганізація УПА, в результаті якої більшість її відділів (за винятком району Карпат та Закерзоння) переведено у формат збройного підпілля. У вересні 1949 року згідно з наказом Головного командування УПА всі повстанські відділи влилися у структуру підпілля ОУН, головними завданнями якого були пропаганда визвольних ідей та захист населення від репресій. Організована діяльність підпілля тривала до середини 1950-х років, останні його спалахи зафіксовані на початку 1960-х років.

Діяльність УПА була логічним продовженням попередніх періодів розвитку Українського визвольного руху: національної революції 1917-1920-х років, підпільно-бойової діяльності Української військової організації українських націоналістів 1920-1939-х років. В свою чергу продовженням боротьби УПА у формі ненасильницького опору став дисидентський рух та національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х років.