«З письменників 90-х років українська критика відзначила ймення корифеїв: Лесі Українки, Коцюбинського, Стефаника. На них вона й спиралася найбільше. Ім’я ж Яновської пройшло якось непомітним. Тим часом, як відомо, другорядні письменники, буває, далеко краще одбивають життя своєї доби, ніж так звані корифеї. Бо вони, як ліхтарі, освітлюють його навколо, а ті прожекторами впинаються в майбутнє. Тому-то останні й лишаються незрозумілими для покоління» (Михайло Драй-Хмара).

Сьогодні, 30 липня, минає 160 років від дня народження української письменниці, громадської та політичної діячки Любові Олександрівни Яновської (1861–1933); самобутньої мисткині з роду Білозерських, що залишив помітний слід у культурно-громадському житті України. Майбутня літераторка народилася в селі Миколаївка Борзнянського повіту на Чернігівщині в родині Марії Іллівни та Олександра Сергійовича Щербачових. Марія Іллівна (у дівоцтві Боголюбцева) – донька Любові Михайлівни Білозерської, старшої сестри письменниці Олександри Михайлівни Куліш (відомої під псевдонімом Ганна Барвінок). Інша сестра Олександри Куліш (у дівоцтві Білозерської), Надія Михайлівна Забіла, була матір’ю письменниці Наталки Полтавки (Кибальчич Надії Матвіївни) та бабусею літераторки Надії Костянтинівни Кибальчич (Козловської).

Подружжя Кулішів у 1849 р. взяло Машу Боголюбцеву в Тулу на виховання; а в 1853 р., коли Куліші проживали в Петербурзі, дівчинка також була під їхньою опікою, у цей час вона навчалася в пансіоні та бувала в Кулішів щонеділі. Ганна Барвінок згадувала свою вихованку та похресницю такими словами: «Одна талановита небога навчена була русской, англійській, німецькій мові – так що по-англійськи і французьки розмовляла добре, читала праці найкращих авторів, а українську мову знала досконало; і носила тільки український костюм […]. Її потім помістили в інститут – поступила вона прямо в 5 клас, і потім вона осталась поступова і незламна. Одружилась, мала 4-х дітей, і одна дочка її талановита – тепер наша хороша видатна письменниця [Любов Яновська]».

Дитинство Любові Яновської минало у Варшаві, куди батько (російський військовий) був переведений по службі після повстання 1863 року. На жаль, дитячі роки майбутньої мисткині не можна назвати щасливими та безтурботними: батьки мали протилежні погляди на виховання дітей, постійно конфліктуючи через «мовне питання». Так, голова родини карав дітей за вживання українських слів, а матір, гаряча патріотка, наполягала на спілкуванні українською мовою. Ситуація погіршилася після того, як Олександр Сергійович був змушений піти у відставку та переїхати разом із родиною до Полтави, а згодом вирушити до Кременчука. Урешті-решт Марія Іллівна розлучається із чоловіком і разом із двома молодшими дітьми виїжджає до Петербурга. Невдовзі, після смерті матері, діти повертаються до батька та продовжують зростати в українофобному середовищі.

Любов Щербачова навчалася в Кременчуцькому пансіоні, а в 1881 році закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат. Під час навчання в пансіоні дівчинка багато читає (твори М.Лермонтова, Г.Успенського, А.Чехова, В.Шекспiра, Г.Ібсена) та виявляє літературний хист – саме тоді з-під її пера з’являються перші твори, написані (завдяки батьку) російською мовою. Була музично обдарованою: мала гарний голос, їй навіть пророкували кар’єру співачки. Сама письменниця пізніше писала: «Мій хист до співів та музики зостався нерозвиненим і пророкування про мою артистичну кар’єру не здійснилося». Цей вибір був свідомим: «…Я не передбачала задоволення з артистичної кар’єри, бо, коли приходили хвилини натхнення задля якоїсь фантазії, то приходили вони дуже рідко і на короткий час; і в тих фантазіях своїх я ніколи не могла виявити гаразд своїх юнацьких переживаннів, а перо чи олівець були мені завжди немов слухняніші за клавіатуру й мій щоденник був мені багацько дорожчий за ті романси, ноктюрни та вальси, що я іноді компонувала».

Після закінчення Полтавського інституту шляхетних дівчат Любов Олександрівна працює вчителькою в Лубенському повіті на Полтавщині та виходить заміж за дрібного поміщика Василя Яновського. У 1886 році в подружжя народжується донечка Валентина, якій у дорослому життя судилося стати біологом і засновницею української школи фізіологів і біохіміків.

У цей період мисткиня продовжує творити й дебютує на сторінках періодичних видань із оповіданням «Злодійка Оксана». Твір був написаний українською мовою та надрукований у журналі «Зоря» в 1897 році за сприяння В.Шемета та М.Кононенка. Згодом творчий доробок Любові Яновської поповнили такі твори, як «Повернувся з Сибіру» (1897), «Смерть Макарихи» (1900), «Ідеальний батько» (1900), «Городянка» (1901), «Рукавички» (1903), «Лісова квітка» (1903), «Зарік Горпини» (1904), «Два дні з життя» (1905).

Сучасники високо цінували талант визнаної майстрині соціально-психологічної прози та драматургії: ще за життя оповідання, повісті, романи та драматичні твори Л.Яновської виходили окремими виданнями, а також з’являлися на сторінках українських часописів (однак, мабуть, лише половина творчої спадщини мисткині була опублікована, а решта лишилася в чорнових рукописах). Одним із поціновувачів творчості літераторки був і добре відомий нам із вами Михайло Михайлович Коцюбинський. Так, із листа митця до Любові Яновської від 15 липня 1903 року дізнаємося, що письменниця надіслала йому примірник комедії «Лісова квітка», а також декілька оповідань, що мали увійти до альманаху «З потоку життя», упорядником якого і був М.Коцюбинський разом із М.Чернявським (урешті-решт було надруковано тільки одне оповідання мисткині, а саме «Два дні з життя»). Михайло Михайлович схвально відгукується про творчість Яновської: «…Можна тільки радіти, що у нашій літературі появляються такі високої вартості твори. Вже таки ніде правди діти – Ви великий майстер у виборі сюжетів».

У 1905 році Любов Яновська разом із чоловіком переїхала до Києва і стала брати активну участь у громадському житті України. Софія Русова пізніше згадуватиме про цей період у житті мисткині так: «А працювала вона коло українських справ з якоюсь гарячковою відданістю. Ми бачили її діяльним членом клюбу; водночас працює і в "Просвіті" (київській), коли за від’їздом хворого Грінченка довелося продовжувати його освітню діяльність; їде, як українська делегатка, на Всеросійський З’їзд жінок і там читає свій доклад "Доля української селянки". Організує в Києві гуртки-десятки по програмі тогочасної української партії Т.У.П.; вона входить у тісні зносини з визначними російськими жінками в Київі (п. К.Ф.Полторацькою) і пояснює їм ідею української справи, українські культурні вимоги».

Після смерті чоловіка та з початком Першої світової війни Яновська припинила літературну діяльність, але її твори і далі були популярними серед читачів. У цей період Любов Олександрівна поринула в політичне життя України, увійшовши як членкиня Товариства Українських Поступовців до складу Української Центральної Ради. Останні десять років свого життя, тяжко хворіючи, літераторка була прикута до ліжка. Померла в 1933 році в Києві; похована на Байковому цвинтарі.

Оксана Мазко, зав. відділу Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського