Михайло Петрович Драгоманов – визначна постать у політичному, науковому і культурному просторі України другої половини ХІХ століття. Історик, літератор, літературний критик, редактор і видавець, етнограф і фольклорист, педагог і вчений, політичний і громадський діяч – у всіх цих напрямах діяч заявив про себе, і до кожної іпостасі в поданому переліку можна сміливо додати слово «видатний».

Усі досягнення вмістилися в 54 роки життя Михайла Петровича, з яких 20 минуло у вимушеній еміграції. Сильна цілеспрямована та смілива натура, окрилена ідеєю права кожної людини на вільний розвиток своєї особистості, яка бачила обов’язок нести українську національну ідею, визволення власного народу в тісній сув’язі зі свободою інших народів. Болісно переживав він втрату Україною історичної державності, але й дуже розважливо, обережно ставився до питання самостійності нашої держави, вважаючи, що треба поступово готувати українство до неї, зокрема й шляхом просвітительства народу. М.Драгоманов, керуючись розумом ученого, обрав таку позицію: ногами і серцем стояти в Україні, головою в Європі, а руками охоплювати всю слов’янщину.

З усіх своїх захоплень і проблем, що постали перед Україною, М.Драгоманов чи не найбільше уваги приділяв українській школі, освіті народу, оскільки справедливо вбачав у цьому основний і надійних шлях національного та соціального визволення. Із праць, написаних українською мовою, на особливу увагу заслуговують публіцистичні статті на захист української мови в ХІХ ст., а саме «Переднє слово (До "Громади")», «Шевченко, українофіли і соціалізм», «Пропащий час – українці під Московським царством».

За М.Драгомановим, якого вважали своїм вчителем, пішли молоді талановиті письменники, інтелектуали, титани думки і праці, сильні і сміливі особистості: І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, М.Грушевсьский, В.Винниченко та багато інших, яким і судилося стати діячами українського національного відродження, що тривало і в ХХ столітті. «Для України Драгоманов справді був тим "апостолом правди і науки", що його з такою тугою виглядав народ перед смертю Шевченка» – зауважував Сергій Єфремов. Із вдячністю та любов’ю до свого вчителя М.Коцюбинський писав: «Свій світлий розум, свою величезну наукову ерудицію Драгоманов цілком оддав українській справі. Його критичні статті кидали нове світло на нашу минувшину, одкривали нові горизонти, вчили розуміти нашу історію і нашу теперішність, вникати в інтереси живих людей, розуміти і любити їх. Уся його робота була одною великою проповіддю невтомної праці для добра і розвитку нашого народу».

Широкий резонанс серед молодого покоління літераторів викликала праця М.Драгоманова «Чудацькі думки про українську справу». Зберігається така книга і в особистій бібліотеці М.Коцюбинського в літературно-меморіальному музеї-заповіднику в Чернігові. Головна ідея – входження української історії в загальноєвропейський і світовий контекст. Вона давала змогу глибше зрозуміти зміст і мету національних змагань українців, проголошувала права нашого художнього слова, змушувала творчу молодь шукати нових доріг у житті, працювати над собою, почуватися відповідальним перед власним сумлінням.

Цікавими були погляди М.Драгоманова в питаннях віри. У своїй відомій праці «Рай і поступ» він відстоював право кожної людини вірити в Бога так, як вона найкраще це розуміє. Автор щиро шанує народне релігійне почуття, простежує історичні етапи розвитку християнства. Ця робота М.Драгоманова теж зберіглася в особистій бібліотеці М.Коцюбинського з помітками, зробленими руками власника. Особливо пророче звучать зараз слова М.Драгоманова, підкреслені рукою М.Коцюбинського: «І прийде час, коли через переміну державних порядків вони [українці] увільняться і від москалів».

Голос Михайла Драгоманова не стихає над Україною і сьогодні. Завжди прислухаймося до нього!

Зав.відділу музею-заповідника М.М.Коцюбинського Марія Москаленко