«Котляревський зробив… величезної ваги, просто-таки геніальне діло, давши свідомий почин молодому свіжому письменству і громадському рухові наново відродженого народу. А такі заслуги не забуваються, і коли український народ кладе й свого щось у загальносвітову скарбницю духовного надбання, то треба пам’ятати, що починалось у нас це з Котляревського», - писав Сергій Єфремов.

Творчість Івана Котляревського, зокрема його «Енеїду», традиційно вважають початком нової української літератури, самого ж автора – її засновником. Існує інша точка зору, згідно з якою сам поет і його твір є наслідком розвитку барокової літератури в Україні. Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Сергій Єфремов пов’язували з «Енеїдою» народження українського художнього слова і відродження української нації.

Перше авторське видання чотирьох перших частин «Енеїди» відбулося 1809 року, а повністю – 1842-го. За жанром, як визначив сам Котляревський, - це героїчно-комічна поема.

Над «Енеїдою» автор працював близько тридцяти років. Три перші частини вийшли з друку в 1798 р., четверта – 1809 р., п’ята – в 1822-му. Повністю твір було завершено у 1825-1826 рр, а видано 1842 року після смерті І.Котляревського.

Головні джерела «Енеїди» - реальна дійсність того часу і усна народна творчість. Незадовго до написання «Енеїди», 1775 року, за наказом Катерини ІІ було зруйновано Запорізьку Січ. Змалювання Котляревським козаків в образах відважних троянців було спробою нагадати українцям про волелюбність, патріотизм, незламність духу, героїзм наших предків.

Тому для написання такого твору автор скористався народною мовою. В полотно «Енеїди» Котляревський вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священників, учнів. Картини життя України відтіснили античний світ на другий план. Завдяки творчому підходу автора «Енеїди» і на запозичений у Вергілія сюжет вийшла цілком оригінальним твором.

За жанром «Енеїда» - ліро-епічна, травестійно-бурлескна поема. Засобами соковитого гумору Іван Котляревський оспівав героїзм українського козацтва, нестримну жадобу нашого народу до волі і незалежності.

Долаючи рамки запозиченого сюжету, автор силою таланту, знанням життя співвітчизників і фольклору вперше створив оригінальну реалістичну поему, написану живою українською мовою. Саме в цьому епохальне значення «Енеїди» - праматері нової української літератури.

Сценічне життя поемі дала опера «Енеїда» (музика М.Лисенка, лібрето Л.Старицької-Черняхівської).

Відома українська артистка Софія Тобілевич у спогадах «Мої стежки і зустрічі» писала: «Музика Миколи Віталійовича Лисенка була прекрасна за своїми суто народними звучаннями. Музикальні характери окремих персонажів були надзвичайно яскраві й дотепні. Оскільки опера «Енеїда» крила в собі веселий сміх, сатиру, то і в музиці відгукувались такі барви, які ще більше підкреслювали задум лібретиста. Дуже урочисто, а часом і гнівно звучали арії Зевса під час його розмов із іншими богами, і дуже характерно й типово, коли він розмовляв зі своєю жінкою Юноною. Микола Віталійович не тільки створив музику до «Енеїди», він сам працював зі співаками й музикантами, диригуючи оркестром. Вимогливий до виконавців партій, так само, як і до всіх оркестрантів, Микола Віталійович утворив дійсно художньої вартості спектакль. Недаремно опера мала такий успіх у публіки. Можна сказати, що в житті українського театру вистава «Енеїда» була визначною подією. Це вже була цілком самобутня, без найменшого наслідування, опера. Колорит її був справді яскраво національний, народний».

Нову українську драматургію, написану живою народною мовою, започаткувала п’єса Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Причина її створення була дуже проста: ставши директором театру, І.Котляревський був невдоволений репертуаром. Тому, на відміну від класичної «високої» трагедії, що показувала подвиги й страждання великих людей та комедії, де об’єктом смішного виступав народ, у п’єсах Котляревського представники простого народу виходять на сцену, як герої, гідні поваги й наслідування. «Наталка Полтавка» стала першою соціально-побутовою драмою з селянського життя в усій європейській літературі.

У 1898 році, характеризуючи вісімдесятилітнє сценічне життя «Наталки Полтавки», видатний український драматург і актор Іван Карпенко-Карий назвав її «праматір’ю українського народного театру», «зразком народної поезії в драматичній формі». Вказуючи на органічну близкість «Наталки Полтавки» до почувань і думок народу, та великий емоційний вплив її на глядачів, він зазначав: «І радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали, котра була набита панською прислугою. Незабутнє враження»».

Іван Франко у статті «Южнорусская литература», написаній 1904 року для Енциклопедичного словника Брокгауза й Єфрона, зазначив, що в усі свої твори Котляревський вносить нове: «бездоганно чисту, народну і багату мову, щиру любов до батьківщини, і особливо до її трудящого, надто часто зневажуваного та скривдженого населення. Цей глибокий гуманізм, першим оповісником якого був Сковорода, стає основою всіх кращих творів української літератури ХІХ століття».

Наш сучасник Євген Сверстюк у статті «Іван Котляревський сміється» (1969) відзначав його винятковий вплив на українців різних поколінь: «І в «Енеїді», і особливо в «Наталці Полтавці» та «Москалеві-чарівнику» він утвердив високе почуття гідності, людської й національної гідності. Без чого не можна було б думати про відродження культури пригнобленого й колонізованого краю…

Для відродження української культури змісту було не досить ні в «Енеїді», ні в «Наталці Полтавці» та «Москалеві-чарівникові». Але було щось у цих творах глибше за саму суму закладених ідей та образів – була в них розворушена та щиро народна стихія, та національна безперервність духу, що вічно несе у собі початок і не вичерпується… Ці твори утвердили наше право жити саме своєю народною мовою. Вона так заясніла своєю неповторною вродою, що самоствердження було самозрозумілим. Народною мовою відкрилась нова історична грань і, головне, досі незаймане джерело нашого культурного розвитку».

Тетяна Кузнєцова, зав. відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського