14 травня виповнюється 145 років з дня народження Василя Стефаника. Поет мужицької душі, депутат австрійського парламенту, письменник-новатор, краса нашої анемічної літератури – це лише кілька характеристик, даних сучасниками Василю Семеновичу Стефанику (1871-1936), одному із найвидатніших новелістів Європи.

Далеким територіально, але спорідненим духовно був В.Стефаник з чернігівцями Борисом Грінченком, Миколою Чернявським, Миколою Вороним, а найбільше – з Михайлом Коцюбинським.

Про їхні творчі зв’язки свідчать листи, книги, журнали, фото, листівки з колекції Чернігівського літературно-меморіального музею М.М.Коцюбинського.

Зокрема, у власній бібліотеці письменника зберігаються Стефаникові збірки оповідань і новел «Синя книжечка» (Чернівці, 1899), «Дорога» (Львів, 1901), «Оповідання» (Санкт-Петербург, 1905).

Готуючи до друку альманах «Дубове листя» присвячений Пантелеймонові Кулішеві, Михайло Коцюбинський запрошує до нього Леся Мартовича і Василя Стефаника, вважаючи «участь у збірнику наших кращих молодших письменників дуже і дуже бажаною» (Лист до В.Стефаника від 2 липня 1901 р.). У цьому ж листі є висока оцінка Стефаникової «Синьої книжечки»: «… Та невеличка книжечка так мене захопила, що я довго носився з нею і не міг заспокоїтись».

Взаємне бажання Стефаника і Коцюбинського познайомитися ближче і побесідувати про спільні справи здійснилася у вересні 1903 року в Полтаві на відкритті пам’ятника Іванові Котляревському.

Ці кілька днів були справжнім святом торжества Українського духу та Українського Слова.

Учасниця свята І.Котляревського у Полтаві письменниця Христина Алчевська через багато літ згадувала про пам’ятну подію: «Був ще Василь Стефаник. Високий,стрункий, з оксамитними чорними гуманними очима, остільки ж європеєць на вигляд, як і Коцюбинський, лише сумовитіший і повільніший у всіх своїх рухах за першого. Його я бачила в театрі коло Лесі Українки». (Х.Алчевська. Спомини і зустрічі. 1928).

Як член делегації діячів української культури Галичини. Василь Стефаник 12 вересня на святковому засіданні Полтавської думи зачитав адрес від імені Львівської редакції журналу «Літературно-науковий вісник» «…землякам, зібраним на велике свято відкриття пам’ятника батькові нової української літератури. Признаючи в Іванові Котляревськім першого талановитого поета, що промовив рідним словом і на українським ґрунті сполучив європейські поступові ідеї з національними українськими традиціями, бачимо в тім… запоруку його великої популярності, його історичне значення. …В тім почуттю солідарності з кращими синами України і з чільними сіячами людського поступу знаходимо непохитну віру, що діло, розпочате Котляревським, не вмре, не загине…»

14 вересня В.Стефаник сфотографувався разом з українськими літераторами з Наддніпрянщини. На знімку бачимо М.Коцюбинського, В.Стефаника, Лесю Українку, Олену Пчілку, Михайла Старицького, Володимира Самійленка, Гната Хоткевича. Того ж 1903 року фото було видане як поштова картка.

У музеї Василя Стефаника в с. Русові й нині експонуються оригінал фото і книга оповідань М.Коцюбинського, подарована з автографом: «Дорогому й рідному Василеві Стефаникові на згадку про незабутні дні стрічі в Полтаві. Автор».

1908 року селяни Снятинського повіту обирають Стефаника депутатом до австрійського парламенту. В.Стефаник підтримував у ньому волелюбні прагнення народів, що входили до складу Австро-Угорщини. Зокрема, він виступив у парламенті проти анексії австрійським урядом Боснії і Герцеговини.

1909 року відбулися ще дві зустрічі Василя Стефаника з Михайлом Коцюбинським, про які останній повідомляє у листах до дружини: «У Відні заїхав до Стефаника… Спочатку думав їхати звідти завтра вранці, а тепер поклав перебути тут ще 1 день… Ходив у парламент і був свідком дуже бурливої сцени» (М.Коцюбинський. Лист до В.Коцюбинської. 5червня 1905 р.).

Перебуваючи вперше на о. Капрі в Італії, М.Коцюбинський активно пропагував творчість В.Стефаника серед передової російської інтелігенції.

Про щасливі дні спілкування з молодшим колегою по перу М.Коцюбинському нагадувало фото В.Стефаника 1909 року.

У скорботний для родини Коцюбинських час після втрати Михайла Михайловича, Стефаник надіслав родині покійного співчутливого листа (доля його невідома).

Тетяна Кузнєцова,

завідуюча відділом музею М.Коцюбинського