Панас Мирний – це письменник, що жив на зламі двох століть – ХІХ і  ХХ. Йому вдалося поєднати кар’єру статського радника з письменницькою діяльністю таким чином, що царська поліція так і не дізналася, що відомий письменник Панас Мирний і працівник полтавської казенної палати Панас Рудченко – це одна і та ж людина. Так, справжнє його прізвище було Рудченко, а Мирний – це псевдонім.

Народився майстер слова 13 травня 1849 року у Миргороді на Полтавщині у сім’ї бухгалтера повітового казначейства. Освіту почав здобувати в Миргородському парафіяльному, а продовжив – у Гадяцькому повітовому училищі. У 14 років юнаку довелося йти на власний хліб. Робота хлопця почалася із чиновницької служби у повітовому казначействі у Прилуках, а тоді в Миргороді. В цей же час пробує себе як письменник. Деякі його твори надрукував брат – Іван Білик. 

Переїхавши до Полтави, Панас Рудченко посідає різні посади у казенній палаті. Йому не подобалася така служба, але все ж письменникові вдалося досягти немалих висот на цій роботі. Відраду Рудченко знаходив у літературі. Його твори «Лихий попутав» і «Україні» надрукував львівський журнал «Правда» під псевдонімом Панас Мирний. Оскільки у Російській імперії українська мова переслідувалася, то свої подальші твори письменник теж друкував за кордоном. Для жителів Наддніпрянської України вони залишалися невідомими на той час. Саме так у Женеві друком виходять «Лихі люди», «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Лише у середині 80-х років твори Панаса Мирного почали друкувати у Наддніпрянській Україні. В альманасі «Рада» друкуються перша та друга частини роману «Повія», а також цикл «Як ведеться, так і живеться», починають виходити друком збірники творів письменника.

Письменницьку діяльність Панасу Мирному вдається поєднувати не лише із державною службою, а і з громадською діяльністю. У молоді роки Панас Рудченко брав участь у революційному визвольному гуртку «Унія» в Полтаві. Також підтримував дружні зв’язки з іншими письменниками та діячами культури – Іваном Карпенком-Карим, Михайлом Коцюбинським, Миколою Лисенком, Марією Заньковецькою, Лесею Українкою. Разом із багатьма українськими майстрами слова брав активну участь у спорудженні пам’ятника Іванові Котляревському у Полтаві.

Громадська діяльність Панаса Рудченка стає ще більш активнішою у часи першої російської революції. Він писав відозви, де закликав прогресивні сили об’єднатися задля боротьби за свободу та рівноправність жінок. Панас Мирний протистояв ганебним діям царизму, коли з’явилася заборона вшановувати пам’ять Тараса Шевченка в 1914 році.

Як же вдавалося Панасові Рудченку так довго і вдало поєднувати державну службу з письменницькою діяльністю? Він постійно конспірувався, через що його особа для читачів і влади залишалася таємницею. «Хотя многие мои знакомые знают, кто такой Панас Мирный, но я за жизни своей не хотел бы рекламировать своей фамилии, серьезно считая себя недостойным тех прославлений, какие создались вокруг имени Мирного», - так говорив про себе письменник.

Творчість Панаса Мирного високо цінували інші письменники. Іван Франко вважав його «сильним епічним талантом». Також він відзначав уміння Панаса Мирного проводити глибокий психологічний аналіз, незалежно від того, якого жанру твір. «Панас Мирний належить до числа найвизначніших українських оповідачів і визначається особливо точною характеристикою дійових осіб і поглибленням їх психології», - відзначав Іван Франко.

Панас Мирний (Рудченко) помер 28 січня 1920 року. Поховали його у Полтаві. А в будинку, де жив письменник з 1903 року, створено літературно-меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві було урочисто відкрито пам’ятник Панасові Мирному. У багатьох містах Україні є вулиці, названі іменем письменника. А в 1999 році була випущена пам’ятна монета на його честь.

Марія Коробко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського