«Зовнішнім виглядом і манерою тримати себе Михайло Михайлович являв собою тип європейця в повному значенні цього слова… Взагалі розповсюджені його фотографії і портрет М.Жука вірно зображають Михайла Михайловича», - відзначав біограф письменника М.Мочульський.

Світлина М.М.Коцюбинського в інтерʼєрі популярного на початку двадцятого століття фотоательє Володимира Гольдфайна – одна із найбільш вдалих і поширених. Знімок передає глибокий внутрішній світ художника слова, підкреслює вишуканість європейського іміджу митця.

«Не тільки в суспільстві, а й дома, серед членів своєї родини, Михайло Коцюбинський не допускав будь-якої недбайливості в костюмі і вимагав того ж від дітей і близьких», - свідчила вчителька Ольга Дорошенко. У 1909-1910 роках після пʼятирічної відсутності жінка повернулася до рідного міста. З її спогадів дізнаємося про те, якими тоді були Чернігів і чернігівці:

«В той час частина чернігівської інтелігенції, яка під час реакції відійшла від революції, намагалася знову удавати з себе революціонерів навіть по зовнішньому вигляду. Вважалося за ознаку ідейної людини, революціонера, підкреслена «простота» костюма, якась навмисна недбалість його. Жінки цього типу носили косоворотки, чоловіки не визнавали галстуків, ходили в толстовках, або в російських чи українських сорочках. Іноді цією простотою виправдовувалась звичайнісінька неохайність костюма.

Михайло Михайлович не терпів цього. Дуже проста й мила людина в своєму поводженні, він завжди одягався в звичайне європейське вбрання, трохи строго, але елегантно.

…Мене в родині Коцюбинських вважали своєю людиною. В той час я репетирувала молодших дітей Іру і Рому з російської мови. Я приходила до них щодня, часто ранком, і жодного разу я не бачила Михайла Михайловича напіводягненим або недбало одягненим, як іноді траплялося бачити декого з наших діячів».

Ірина Коцюбинська у книзі спогадів про батька додає штрихи до портрета письменника: «Не любив удень лежати, спочивати. Не мав того навіть у звичці. Завжди дуже акуратний і підтягнутий, з свіжою хустинкою в кишені, він не любив ні просторих широких курток, ні халатів, ні кімнатних капців – всіх тих атрибутів домашнього спокою властивих, як він казав, «обломовщині». Цих речей у нього ніколи не було. Я майже не пригадую тата без комірчика, хоч він часто і хворів.

…Коли ходив або сидів, ніколи не тримав руки в кишенях, не закладав за спину. Тримався просто й невимушено. Сидячи в кріслі біля столу, любив схрещувати та витягати ноги, тримати лікті рук на підлокітниках крісла, сплітаючи тонкі пальці. А то підіпре голову лівою рукою і задумливо дивиться вперед».

Таким зафіксував письменника для нащадків талановитий фотохудожник Володимир Юхимович Гольдфайн.