Минає 100 років від дня народження видатного українського поета і прозаїка, нашого земляка Дмитра Мусійовича Куровського. Мудрий наставник шкільної і студентської молоді, люблячий батько і дідусь, людина високої духовної культури, безкомпромісний український патріот – таким запам’ятався всім, хто мав щастя спілкуватися з ним, Дмитро Куровський. І хоча вже понад три десятиліття Дмитра Мусійовича немає серед нас, «…Та світить нам твоє ім’я, і гріє серце твоє чуле», - сказав у вірші-присвяті другові Петро Галактіонов.

Невеличка виставка книг Дмитра Куровського, подарованих Чернігівському музею-заповіднику М.Коцюбинського автором і його родиною, знайомить шанувальників рідного слова з творчим спадком літератора. «Моя стихія – поле, гаї, село. Там просторо моєму серцю, моїм думкам…, під ніжною долонею природи-матері, серед великої, вічно святої праці тих, хто годують нас мудрістю і хлібом…», - писав Дмитро Куровський.

Віршуванням він захопився ще змалку, а вже у 1936 році вірш семикласника Куровського надрукували у журналі «Колгоспниця України». Любов до рідного слова привела юнака на філологічний факультет Ніжинського педінституту, але вже з другого курсу студента було мобілізовано до діючої армії. У роки ІІ Світової війни Дмитро Куровський служив авіамотористом у бомбардувальному полку, згодом став майстром з авіаозброєння, повітряним стрільцем. Його вірші друкувалися у дивізійній газеті.

Після демобілізації Куровський повернувся до Ніжина і успішно закінчив інститут. Його поетична творчість привернула увагу відомих українських літераторів. Володимир Сосюра вважав, що у талановитого молодого поета Дмитра Куровського хороші перспективи і його вірші варто друкувати в журналах і газетах, зокрема в «Молоді України».

«Справді здібним» назвав Куровського і Максим Рильський у листі до редакції журналу «Дніпро» від 11 січня 1957 року, в якому класик просить опублікувати добірку віршів чернігівця у престижному часописі.

Все частіше поезії Дмитра Куровського з’являються у республіканській пресі. Дебютна книжка його віршів «У домі ріднім» побачила світ 1959 року. Віршем «Я – соняшник» розпочинається поетична збірка «Миропілля» (1966).

Духовним кредо письменника, найвищим благом у житті було «творить у світлім забутті». Помічницею у цьому натхненному процесі народження поезії і прози стала друкарська машинка Дмитра Мусійовича. Нині вона зберігається у фондах нашого музею.

У 1971 році Куровського прийнято до Спілки письменників СРСР. Провідні українські літератори щиро привітали нашого земляка з важливою подією його творчого життя.

Микола Славятинський, Дмитро Куровський, Кузьма Журба, Вілій Москалець, Ірина Коцюбинська, Микола Турківський стали фундаторами Чернігівської організації Спілки письменників України в грудні 1976 року. Очолив її Станіслав Реп’ях.

Основні мотиви збірки Дмитра Куровського «Хвала долі» (1982) – події ІІ Світової війни, краса мирної праці, рідного краю, багатство внутрішнього світу людини, заклик до самоусвідомлення і національної гордості українців.

Така в тобі воля…

Скажеш, єдиний: «Живи!» -

І радість в мені озветься,

І я проросту з трави

Травинкою твого серця.

Скажеш, єдиний: «Умри!» -

І серце віддам без вагання!

І сині впадуть вечори

Після ясного світання.

Скажеш, єдиний: «Ожий!» -

І я воскресаю з пилу.

Такий ти, народе, мій,

Така в тобі воля і сила!

Дмитро Мусійович Куровський – один із кращих дитячих письменників України, відомих далеко за її межами. У бібліотеці Альбертського університету в Едмонтоні (Канада) донька літератора Лариса Дмитрівна знайшла «Антологію української дитячої літератури» з віршами батька, а в книгарні «Ukrainian books» того ж міста придбала поетичну збірку Д.Куровського «Косить тато травиченьку» (К.:, «Веселка», 1993).

Згадаймо його прижиттєві книжки для дошкільнят: «Андрійко і чечітка», «Путівчик», «Польова сторожка», «Вий, бабо, кучері», «Музичний зоопарк», «Ранок-рум’янок», «Срібний дощ», «Гриць та деркачик», «Стріну сонечко», «Ранок сонце покотив». Симпатичну збірочку «Біла гречка гуде» разом із сімома іншими Дмитро Мусійович 6 вересня 1982 року подарував Чернігівському музею М.М.Коцюбинського.

Посмертна збірка вибраних поезій Дмитра Куровського «Прийду таким, як є…» (1996) вийшла у серії «Лауреати премії імені Бориса Грінченка Чернігівської обласної «Просвіти».

Моїм одноліткам

Ми в світ прийшли не задля втіхи.

На бездоріжжях життьових

Нам не було привалів тихих –

Ми відмовлялися від них.

З батьками вкупі мовчки лізли

На мури труднощів – і там

Солону матерніми слізьми

Лишити юнь судилось нам.

Нам не було, щоб не туго.

Хто важче витримав? Коли?

Ми народились в двадцять другім

І тридцять третій перейшли;

Ми не згоріли в сорок першім,

Хоч землю спалено дотла…

Судьба обов’язку і звершень

Для світлих днів нас берегла.

Нас не манили слави перли.

Ми ясно бачили й відсіль,

Як воскресають ті, що вмерли

За хліб, за воду і за сіль.

Наш вік подвижницький! І поки

Серцями й сонцем світ сія,

Ми будем жить…

Колись пророки

Напишуть наші житія!

1980 р.

Не один десяток літ ішов до читача солдатський роман Дмитра Куровського «Недосвіт». Видання автобіографічної книги фронтовика під назвою «Приморожений цвіт» планувалося ще 1968 року. У часи тоталітаризму правдивий і щирий твір про життя авіаційного полку, що базувався у Польщі навесні – влітку 1945 року радянська цензура не могла допустити до друку. Під авторським заголовком «Недосвіт» роман побачив світ у видавництві «Чернігівські обереги» 2003 року.

Цей прозовий твір суголосний з віршами поета «Що ти, юність моя?», «Кашкет», «Коли озвешся ти…», «Війна гриміла…»

Що ти, юність моя?

Чи розпластаний птах

У блакитнім небеснім потопі?..

Ой, би крила порвав на колючих дротах

Нескінченних німецьких окопів.

Що ти, юність моя?

Може, вишня в саду

Пишним вибухом білого цвіту?..

Ой, не стріну ніде у весни на виду

Не росою, а кров’ю омиту.

Що ти, юність моя?

Чи ревучий потік

Проти скелі о силі подвійній?..

Ой, зрівняли б тебе, загатили навік

Кісточками полеглих у бійні.

Що ж ти, юність моя?

Де прослався твій шлях?

Чи ходила в житті навмання ти?..

Ой, скажи, щоб я знав,

Щоб я міг на піснях,

Поки й жити, - тебе доганяти!

1957 р.

У серії «Портрети земляків» 2002 року з’явився нарис Станіслава Реп’яха про Дмитра Куровського. «Прийду таким, як є». Літературно-художнє видання органічно доповнюють вірші-присвяти незабутньому другові й побратимові по перу, пісні на його тексти, фото з родинного альбому.

Публіцистично-художньо-документальна повість «Озеречко названо Курівським» (Чернігів, 2011), присвячена Ларисою Куровською пам’яті батька, знайомить читача з історією заснування села Мала Загорівка, родоводом предків Дмитра Мусійовича. Заголовки до всіх 45 розділів книги взято з поезії Д.Куровського. Авторка повісті – дипломантка першого Всеукраїнського конкурсу «У нас одне коріння».

 «Якби й мене мої згадали діти», - писав Дмитро Куровський у вірші «Жита». Вдячну пам’ять про батька, діда, вчителя, земляка бережуть спадкоємці його духовних цінностей. Вистраждані й щирі поезія і проза Дмитра Куровського, справжнього українця-патріота і нині звучать свіжо, сучасно і актуально.

Будь собою!

Коли ти вперше світ уздрів

Під українською копою

І материнський ніжний спів

Почув тоді ж над головою;

Природи й слова красоти

Набрав, як сонця, повні груди, -

То хто ти є? Вкраїнець ти!

Тож будь ним завжди.

Будь ним всюди!

1959 р.

Тетяна Кузнєцова, зав.відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського