У повній мірі відчути спокій М. Коцюбинський зміг тільки залишившись на самоті після від’їзду Є. Чикаленка з Кононівки. Саме про це він пише дружині у своєму наступному листі, разом з тим цікавлячись життям родини та громадськими справами.

[1908], 23 червня, Кононівка.

10 червня, Кононівка.

        Дорога моя Вірунечко, тільки що дістав од тебе листа і дуже вдячний за нього. Тепер я спокійніший, а то чого не передумаєш здалеку.

        Історія з Оксанкою дуже мене засмутила. Чи не можна б запомогти справі яким-небудь способом, щоб не довелось наново складати іспити? От бідна дитина!

        Заздрю Вам, що Ви купаєтесь, так хочеться влізти у воду, бо спека страшенна.

        В неділю Чикаленко поїхав до Києва, а я лишився сам і тільки тоді почав спочивати, бо він мене замучив своїми розмовами. Я аж схуд за той час. Вчора цілий день був сам, гуляв од 6 ранку і почував себе дуже добре, бо свіже повітря і самота заспокоюють нерви. А сьогодні несподівано занедужав на шлунок, болить голова, не спав, в роті гірко і нема апетиту. З обідом тут все-таки не дуже добре, бо м’яса нема, кури слабують в селі і небезпечно їх їсти, а на обід мусять давати все тісто – варене, печене й смажене, що для мене не дуже здорово. Треба якось оберігатися і більше жити на молоці та яйцях. 16-го приїде Чикаленко з своєю небогою сюди на літо, і я подумую вже, щоб так коло 20-го поїхати до Леонтовича. Думаю, що умови там кращі будуть. Завтра напишу до Леонтовича, поспитаю, коли можу приїхати. Ти ж все-таки пиши, коли б який лист не застав вже мене, то його дошлють.

        Погано, що й досі не можу сісти за роботу. Чи то сільське повітря, чи втома – але не хочу писати, думки не йдуть до голови, хоч це мене мучить. Може-таки переможу себе. А й мені скучно за Вами. Я таки, певно, не витримаю і раніше, ніж думав, приїду додому. Побачу. Бо як буду обідами псувати собі шлунок, то не поправлюся.

        11-го (середа). Сьогодні почуваю себе краще. Зате гуляти не можна. Цілий день дощ, вітер, холод. Трохи погуляв у саду та й змерз. Настрій неважний – і знов не хочеться писати. Барометр показує на дощ – певно, буде така погода кілька днів. Одно тут добре – повна самота. По цілих днях ні з ким слова не говорю – і так мені краще, нерви спочивають. Позавчора тільки зважився, - важу 4 п[уди] 16 ½ ф[унтів].

        Напиши мені, Вірунечко, п[р]о Шрага, що знаєш. Чи можна йому написати? Я дуже хотів би написати до нього, та не знаю, чи пустять лист. Розпитай. Не забудь написати і про те, як там лотерея на Франка. Коли нічого не робиться (а я боюсь сього), то пригадай обіцянку Мих[айлові] Івановичеві. Скажи йому теж мою адресу. Як там з гусінню? Чи будуть у нас які фрукти? Тут нічого нема, ні суниць, ні вишень, ні черешень. Степ і більше нічого.

        Цілую тебе, серденько, міцно, міцно. Не забувай мене, пиши частіше, хоч потрохи, коли не можна побагато. Як твоє здоров’я? Як почуває себе мама, чи Лідя здорова? Дітей всіх поцілуй од мене; я сам теж Вас усіх цілую.

********************************************************************************************************

Примітки.

... наново складати іспити... – Мова йде про переекзаменовку з географії дочки письменника Оксани у гімназії.

Леонтович Володимир Миколайович (1866-1933) – український письменник і громадсько-політичний діяч. Літературний псевдонім – В. Левенко. Голова Товариства підмоги українській літературі, науці й штуці; один з видавців та редакторів газети “Громадська думка” (1905-1906, згодом “Рада”), член редакційного комітету журналу “Літературно-науковий вістник” (1912), міністр земельних справ в уряді П. Скоропадського. Згодом – емігрант.

Чи можна йому написати? – За підписання в числі 180 депутатів Державної думи антиурядової “Виборзької відозви” (1906) І. Шраг був засуджений до тримісячного тюремного ув’язнення і позбавлений адвокатських і виборчих прав.

... як там лотерея на Франка ... – М. Коцюбинський на допомогу хворому І. Франкові організував збір коштів, розповсюджував квитки на лотерею в Чернігові і поза Черніговом через товариство “Просвіта”.

Франко Іван Якович (1856-1916) – український письменник, вчений, громадський діяч. З І.Я. Франком М. Коцюбинський познайомився у Львові у червні 1890 р. Того ж року розпочалося листування між ними. Влітку 1909 р. М.Коцюбинський та І. Франко зустрілися у Львові, а в 1910-1912 рр. у Криворівні. М. Коцюбинський неодноразово брав участь в організації допомоги хворому І. Франку і у підготовці збірників на честь 25-ліття й 40-ліття його літературної діяльності.

Михайло Іванович Жук (1883-1964) – український художник і поет, близький знайомий М. Коцюбинського, жив довгий час у Чернігові. В експозиції Чернігівського літературно-меморіального музею М. Коцюбинського знаходяться написані ним з натури два портрети Михайла Михайловича пастеллю 1907 р. та олією 1909р., - а також літературні збірки: “Ох”, “Співи землі”. З 1925 року Жук жив в місті Одесі.