Дорогі друзі! Презентуємо вашій увазі ще одну нову рубрику на музейній сторінці, де розповідатимемо вам про лауреатів премії імені Михайла Коцюбинського. Її вручають щорічно в день народження літератора митцям у різних номінаціях: «Поезія», «Проза», «Народознавство», «Декоративне та образотворче мистецтво», «Театральне мистецтво», «Музичне мистецтво».

Розпочнемо нову рубрику публікацією про Олександра Олійника – лауреата премії імені М.Коцюбинського у номінації «Поезія» 1996 року.

85 років тому, 1 січня 1940 року, народився відомий український журналіст, поет і публіцист Олександр Григорович Олійник.

Після закінчення факультету журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка Олександр Григорович плідно працював у засобах масової інформації, власним кореспондентом Українського національного інформаційного агентства по Чернігівській області, в обласних газетах «Гарт», «Сіверщина», «Світ-інфо», редагував газету «Біла хата».

Упродовж майже чотирьох десятків літ (із 1979 по 2018 рр.) на Чернігівському обласному радіо Олександр Олійник вів щомісячний літературний журнал «Сонячні кларнети». Це була найбільш довговічна передача нашого обласного радіо, яку з нетерпінням чекали тисячі зацікавлених слухачів різного віку.

Вірші О.Олійника опубліковані у багатьох колективних збірниках, альманахах, журналах і газетах України, а також за її межами.

За книги «Зарічка» і «Чорний птах» Олександр Григорович Олійник 1996 року удостоєний звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського.

Твори нашого земляка відзначені міжнародними літературними преміями імені Івана Кошелівця і «Тріумф».

Вірш Олександра Олійника «Любіть» суголосний почуттям кожного українці.

Кажіть, що банально, а я повторяю,

Бо іншого слова – убийте – не знаю.

Пречисте воно, як одощена віть,

І ніжне, і горде, й суворе – любіть.

Воно, як наказ, і воно, як молитва,

Немов геніального скульптора витвір,

Мов яблуко з теплих і щедрих політь,

І ніжне, і горде, й суворе – любіть.

О, як воно личить моїй Україні,

Як та вишиванка, як пролісок синій.

Невтомно гучить над ордою століть

І ніжне, і горде, й суворе – любіть.

Що з того, що сказано люблячим сином

Задовго до мене: «Любіть Україну!»?

Я теж повторю: «Щоб не тліть і не скніть,

Любіть Україну, як сонце любіть».

Любіть не за кусень рожевого сала –

За те, що колиска вас тут колисала.

Любов пронесіть через тьму лихоліть,

Живіте – любіть. І вмирайте – любіть.

Холодну, голодну і простоволосу –

Любіть. І як я похилюся на роси,

Любові тії мені крихту вділіть.

І далі живіть. І ще дужче любіть!