На розвиток музичної культури Чернігівщини великий вплив мала творчість М.В.Лисенка. Перший концертний виступ його в Чернігові відбувся в 1878 р. в якості соліста-піаніста. Основу концертного репертуару складали твори Бетховена, Шуберта, Шумана, Гуммеля, Мендельсона та ін. Усі збори від проведених концертів у Чернігові М.Лисенко передав на підтримку щойно відкритої громадської бібліотеки.

Наступні виступи М. Лисенка на Чернігівщині припадають на кінець ХІХ ст. Вони були пов’язані з концертами хору, який організував композитор.

У 1899 р. він проводить концерт фортепіанної і вокальної музики у Чернігові. У концерті брала участь відома співачка Зотова М.А. З початком нового століття творчі зв’язки з Чернігівщиною поглиблюються. Безперечно, цьому сприяли особисті дружні контакти між композитором і видатним українським письменником М.М.Коцюбинським – провідником громадського руху на Чернігівщині в перші десятиріччя ХХ ст. Їх поєднувала спільна праця на ниві розвитку української культури.

Перше знайомство відбулося заочно у січні 1898 р., коли М.В.Лисенко звернувся до М.Коцюбинського з листом-запрошенням взяти участь в укладанні літературного збірника, присвяченого І.П.Котляревському, який планувалося видати до відкриття пам’ятника славетному письменнику в Полтаві. Микола Віталійович писав, що збірка «свідчила б про успіх, який зробило слово українське і література від часу Котляревського». Збірка під назвою «На вічну пам’ять Котляревському» вийшла в Києві 1904 року, Коцюбинський подав до неї етюд «Цвіт яблуні».

У свою чергу Михайло Михайлович запрошував Лисенка до участі в альманасі на честь П.Куліша «Дубове листя», що його він упорядкував разом з М.Чернявським та Б.Грінченком. У цьому альманасі були надруковані ноти музики Лисенка до вірша П.Куліша «Удосвіта встав я».

Особисте знайомство Лисенка і Коцюбинського відбулось у січні 1901 р. у Чернігові. Як людина, що не може стояти осторонь громадського життя, Микола Віталійович завжди з великою охотою брався за організацію музичних вечорів, концертів, про що свідчать його листи до Михайла Михайловича Коцюбинського.

У 1903 р. Коцюбинський у Чернігові організував вечір пам’яті Т.Г.Шевченка, на який запрошував і Лисенка. Композитор у листах дає поради, як краще провести свято, надсилає ноти до текстів з «Кобзаря», домовляється зі співачкою Калиновською, аби вона приїхала в Чернігів, однак сам не може бути присутній через те, що готує аналогічний вечір у Києві. Про надзвичайну довіру до М.Коцюбинського свідчить те, що композитор надсилає ноти «Б’ють пороги», які в нього в одному екземплярі, просить пильнувати їх, як око.

У 1903 р. вся культурна громадськість України святкувала 35-річний ювілей творчої діяльності М.Лисенка. Не залишились осторонь і чернігівці. В домі М.Коцюбинського було складено і оформлено вітальний адрес М.Лисенку. Малюнок зробив І.Рашевський, текст написав М.Коцюбинський, підписи поставили 79 чернігівців.

«Високошановний Миколо Віталійовичу! Загальні збори Чернігівського музично-драматичного гуртка несуть Вам сьогодні й свою лепту признання і подяки. 35 літ Ви наділяли всіх багатством своєї душі і склали в серцях наших цілі скарби, з якими ми тепер, вдячні й багаті, приходимо на Ваше свято.

За піснею своєю Ви водили нас, куди самі хотіли. Ви розкривали серце наше для добра, сповняли коханням, робили видющим на красу, гордим колишнім, міцним надією. Ви строїли струни серця нашого на високий лад і тепер чуєте всенародний акорд, що звучить на Україні. То для Вас! Хай же ще довго бринить душа Ваша згідно з народною, хай ще довго живе і по смерті не вмре наш славний

Боян – Микола Лисенко!».

Будучи головою чернігівської «Просвіти» Михайло Коцюбинський взявся з великим запалом за організацію концерту М.Лисенка в Чернігові. В листі до А.Чайківського читаємо: «Попросту не дають жити «Просвіті». Хочемо скликати збори – заборона; хочемо зробити театральну виставу – забороняють. Навіть концерт Лисенка на користь «Просвіти» заборонили». Однак концерт відбувся 28 лютого (ст. ст.) 1907 року. У листі до В.Гнатюка Михайло Михайлович пише: «Концерт випав дуже світло – народу було так багато, що у великій залі не було чим дихати».

А Ірина Михайлівна, донька письменника, згадувала про це величне музичне свято так:  «У нашій сім’ї задовго готувались до зустрічі виконавського колективу, який очолював Лисенко. Серед тих, що приїхали, були відомий співак О. Мишуга, артистки Потоцька і Сагуцька. Артистки зупинились у нас, їм відвели вітальню. Щоб прикрасити кімнату, тато зрізав чудові червоні кубинські квіти антуріума, вирощені мамою. Концерт відбувся в залі Дворянського зібрання. Михайло Михайлович був головним розпорядником… Після концерту Микола Віталійович грав у нашій вітальні улюблені мелодії батька».

Готуючись до вечора, присвяченого І.Франку Михайло Коцюбинський у листах радився з композитором стосовно музичної частини вечора. Склавши програму з романсів, написаних ним на слова І.Франка, Лисенко надіслав її Михайлу Михайловичу. Ця музика і звучала на вечорі.

Останній концерт Лисенка у Чернігові відбувся у лютому 1909 р. Всі організаційні турботи також лягли на плечі Михайла Михайловича. Він домовлявся про надання зали, розповсюдження квитків і афіш, а також запрошував композитора зупинитися у нього в домі, на що Микола Віталійович відповідав:

«Дуже, дуже сердечно вдячний Вам за добрий зазив до себе».

Буваючи у справах у Києві М.Коцюбинський не минав нагоди зустрітись з М.Лисенком, побути у його гостинному домі.

У жовтні 1912 року Лисенко востаннє зустрівся з Михайлом Михайловичем у клініці професора Образцова, де письменник перебував на лікуванні. Зі спогадів Остапа Лисенка, сина композитора: «Михайло Михайлович лежав один у невеликій світлій палаті. На вікнах, на білому столику – всюди квіти: рожеві і сніжно-білі айстри, пломеніючі жоржини, ніжні гортензії.

Михайло Михайлович хотів піднятись нам назустріч, але батько, заперечливо хитаючи головою, сам підійшов до ліжка…

Такий гість, а приходиться лежати. Нічого не поробиш з тим проклятим серцем. А все ж нема, кажуть, лиха без добра. Не захворів би, не попав би так скоро до Києва, не побачився би з Вами, - сказав він тихо, і на якусь мить на блідому обличчі промайнула знайома, до болю мила його посмішка.

На цей раз більше говорив батько, дбаючи, щоб розмова не дуже втомлювала хворого. Михайло Михайлович все розпитував про останні політичні події, живо цікавився літературними новинами, діяльністю «Товариства розвою української науки і штуки». Треба сказати, що товариство, в якому обов’язки скарбника виконував Микола Віталійович, повністю взяло на себе матеріальну сторону лікування Коцюбинського…

Остання зустріч батька з Михайлом Михайловичем не була довгою. Микола Віталійович не хотів втомлювати і надмірно хвилювати свого друга.

А через кілька днів несподівано для всіх зупинилось серце Миколи Віталійовича».

У листі до М.Горького Коцюбинський писав: «Вчера было мне очень плохо, огорчила смерть близкого человека – Н.В.Лысенко».

Всього на кілька місяців пережив свого товариша Михайло Михайлович. Та їхня дружба лишилась навіки в історії нашої культури.

Наталія Коцюбинська, заступник директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського з наукової роботи