Творчий спадок Олени Львівни Кульчицької – джерело естетичного захвату її сучасників і нащадків, дивовижний світ гармонії і вічної краси. Мисткиня багатогранного обдарування і високої культури віртуозно володіла пензлем і різцем, техніками акварелі, офорта, гравюри на дереві та лінолеумі. Олена Кульчицька плідно працювала в галузях живопису, станкової та книжкової графіки, декоративно-ужиткового мистецтва, досліджувала народну архітектуру та народний одяг західних регіонів України.

Унікальний самобутній стиль художниці, що ґрунтується на традиціях українського образотворчого та народно-декоративного мистецтва, поєднаних із кращими європейськими здобутками, робить її  шедеври впізнаваними і неповторними.

З ім’ям Олени Кульчицької пов’язують розквіт книжкової графіки в Галичині. Найбільш інтенсивно мисткиня працювала у цій сфері протягом 1915 – 1928 років. Ілюстрація в Західній Україні набула великої популярності саме тоді, коли нею почала займатися Кульчицька. Видавництва, що доти випускали книжки чи журнали без ілюстрацій, стали замовляти їх у художниці. Широкий розвиток книжкової графіки в Галичині почався з «Першої читанки», ілюстрованої Кульчицькою. Книжка була призначена для навчання української мови в першому класі початкових шкіл. Згодом художниця ілюструвала збірку новел В.Стефаника «Дорога», тритомник В.Гнатюка «Українська народна міфологія», журнал «Світ дитини», дитячу літературу з серії «Нашим найменшим». Це було видання невеликих за форматом народних казок і байок, організоване Антоном Крушельницьким.

Кульчицька зображувала в ілюстраціях сільські хати, виявляла найбільш характерні риси диких і свійських тварин, розповідала дітям про далекі країни, показувала образи чесних трудівників, хитрих багатіїв і жорстоких царів.

Драматичну долю мало ювілейне видання «Тіней забутих предків» Михайла Коцюбинського, здійснене 1929 року. За матеріалами Центрального державного історичного архіву України у Львові історію народження книги досліджував Олекса Піддубняк. Про задум перевидати повість і подробиці праці художників над ілюструванням книги науковець розповідає у розлогій статті «Тернистим шляхом» (журнал «Дзвін», число 11-12, 2004 р., стор. 150-162).

Ось, як усе починалося. У листопаді 1927 р. Валентин Отамановський, очільник Вінницької Філії Всенародної Бібліотеки України при Українській Академії Наук і Кабінеті виучування Поділля при цій філії запропонував письменникові, літературознавцю і видавцеві Антону Крушельницькому провести редакційну працю над повістю. Про це свідчить лист А.Крушельницького до О.Кульчицької від 13 листопада 1927 р. з Винник під Львовом до Перемишля, де тоді проживала художниця: «Вчора я дістав запрошення з України зредагувати «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, написати до цієї книжки передмову й оглавити мистецький провід у виданні цієї книжки на Україні в користь «жертв повені» в Галичині». Оцим звертаюся до Вас і прохаю Вас повідомити мене, чи не схотіли б Ви піднятися обов’язку намалювати 15-20 ілюстрацій до цієї книжки (згідно з текстом – теми 3 Гуцульщини), а коли дасте свою згоду, прошу подати мені умови матеріальної матури, щоб я передав її до видавців».

Художниця прийняла пропозицію, не здогадуючись про майбутні випробування, що чекатимуть на неї у процесі копіткої праці. До роботи над книгою були залучені, крім Кульчицької, син Крушельницького Іван і молодий художник Буцманюк. Вони мали виконати значний обсяг роботи у доволі стислі терміни: десятки ілюстрацій у тексті, заставки до 12 розділів, 12 кінцівок, 12 початкових літер, обкладинку та ілюстрацію до вступу. Замовники книги, керуючи творчим процесом художників, регулярно вимагали від них пробних ілюстрацій до вступу, варіантів обкладинки і зразків початкових літер тощо. Вказівки й зауваження щодо змісту, стилю, формату малюнків неодноразово і не зовсім логічно могли змінюватися, а зусилля художників, що мусили виконувати все нові і нові варіанти ілюстрацій, укотре не схвалюваних замовниками, не були підкріплені адекватною матеріальною винагородою (зауважимо, що замовники і виконавці жили в різних державах і гонорар мав бути виплачений у валюті). Митці працювали практично «на ентузіазмі» в екстремальних умовах. При цьому необхідно було уникати «зайвої фантастики», «надмірної стилізації і етнографізму». Зрештою, з ілюстраторів, усупереч попереднім бажанням ініціаторів видання, залишилася одна лише Олена Кульчицька, яка стійко витримала всі моральні і матеріальні випробування і гідно завершила розпочату благородну справу.

З виданням упоралися до 65-річчя від дня народження М.М.Коцюбинського. Про вихід з друку книги В.Отамановський повідомив А.Крушельницькому 24 червня 1929 р.: «Ми надіслали Вам та О.Кульчицькій 5 авторських примірників видання «Тіні забутих предків» і більше, на жаль, надіслати не можемо, бо це є видання ювілейне і прибуток від його продажу призначено на пам’ятник М.Коцюбинського. Дуже мені прикро, що на обкладинці з причин технічних (многобарвний друк!) не пощастило дати малюнка О.Кульчицької, а натомість ДВУ виготовило оцю не дуже гарну окладинку. Сьогодні знову Комісія для увічнення пам’яти М.Коцюбинського звернулась до правління ДВУ з категоричною вимогою виплатити Вам авторський гонорар, і сподіваємося, що тепер, коли книга вже вийшла з друку, ДВУ виплати не затримуватиме…».

Ось таку обкладинку до повісті виконав художник Антін Середа:

У Чернігівському літературно-меморіальному музеї М.М.Коцюбинського експонується примірник ювілейного видання «Тіней забутих предків», без передмови розстріляного 23.10.1937 року на Соловках Антона Крушельницького. Репресовані були і члени його родини. Знаючи про драматичні обставини, пов’язані з появою на світ багатостраждальної книги, що є важливим документом трагічної української історії, сучасний читач може належно поцінувати творчий подвиг Олени Кульчицької.

У процесі ілюстрування повісті мисткиню наснажувала художня енергія текстів Михайла Коцюбинського, який прагнув у «Тінях» перенести на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат. Глибокі знання і любов до історії, культури і побуту рідного краю, висока майстерність допомогли Олені Кульчицькій не тільки створити ілюстрації, співзвучні невмирущій повісті великого письменника, а й органічно доповнити її. Карпатські пейзажі художниці вражають драматизмом сприйняття суворої і величної природи, вмінням відтворити в її образах хвилюючу музику душі. Олена Кульчицька занурює нас у глибини гуцульської народної міфології, майстерно передає колорит народних свят і обрядів, реалії повсякденного життя верховинців. Завдяки художниці ми чуємо шепіт смерек, шум гірських потоків, ридання трембіт. І звучить вічна мелодія кохання Івана та Марічки…

Тетяна Кузнєцова, зав.відділу музею-заповідника  М.М.Коцюбинського