Негода перекреслює будь-які прагнення Михайла Михайловича не лише продовжувати своє знайомство з Гуцульщиною, але і не дозволяє йому своєчасно отримувати і надсилати листи. Саме про це він і пише у своєму листі до Віри Устимівни.

1911, 4 серпня, Криворівня.

22. VІІ 911. Криворівня.

Дорога Вірунечко! Пишу до тебе, а коли піде цей лист, не знаю, і коли дістану що од тебе, теж не знаю. Річ у тому, що вже 5 день ідуть сильні дощі, день і ніч, безперестанку, Черемош такий бистрий і повноводний, що не можна переправитись, і ми одрізані од пошти, крамниць, цілого світу. Я живу за рікою – і в цьому невигода під час дощів. З другого боку річки кричать до мене, що є лист з дому, а дістати його не можна. Коли вода трохи спаде, а се може бути завтра або післязавтра, якщо перестануть дощі, дістану твої листи. Дощі попсували всі мої плани. Збирався знов їхати в гори, а тепер вже не знаю, чи погода пустить. Холодно тут так, що вчора я ходив у кожушку дяковому, а в хаті топили грубку. По цілих днях сиділи в хаті і тільки розмовляли та їли. Добре, що зробили запас муки і м’яса, а то сиділи б в голоді. Почуваю себе непогано, тільки голова болить часом без руху. Дощі захопили тут Устименка з Саєнком, вони живуть тут вже кілька днів і не можуть рушитися. Не маємо газет і не знаємо, що діється на світі. Як то Ви там вдома? Чи здорові, чи все добре? Нетерпляче чекаю листів. Ти пиши до мене до 25 сюди, а потому до Львова, я вже подав тобі адресу. Зараз трохи краща погода, дощ на хвилин 5-10 перестає та й знову йде. Цілую всіх Вас. Цілую тебе, не забувай, пиши. Муся.