На початку 1910 року в київській газеті «Рада» з’явилось оповідання з шкільного життя під назвою «Роман». Твір був підписаний псевдонімом «Степан Васильченко», що став постійним літературним ім’ям письменника-демократа Степана Васильовича Панасенка. Його самобутній талант яскраво розкрився у різних жанрах, але найбільшу славу митцеві принесли новели. Вони й досі зворушують читача глибокою правдивістю, ліризмом і художньою витонченістю. Проза Степана Васильченка, зігріта почуттям поваги до людської особистості, незмінно знаходить відгук у серцях читачів різних поколінь. 8 січня виповнюється 145 років з дня народження нашого славного земляка.

В автобіографічних записках «Мій шлях» Васильченко згадував: «Містечко Ічня, де я народився, одне з кращих містечок на Україні. Вже багато минуло років, як я вимандрував із його, проте ще й тепер я часто з вдячністю згадую ічнянські поля, стави між садами… Осталась в пам’яті моєму Ічня ще своїми піснями та напрочуд хорошими голосами, що ними уславилась Ічня здавна…

Батько мій, козак Василь Панасенко, був ремісник – швець. Влітку, в жнива, вся сім’я виходила на заробітки – жати за сніп чуже…»

У розвитку нахилу до творчості Васильченко завдячував своїй дружній працьовитій родині. Степан змалку полюбив народну пісню, казку, дотепний жарт. «Між працею і бідуванням все ж можна було почути в сім’ї і пісню, і жарт, і байку…», - зазначив письменник. Це сприяло розвитку літературних здібностей талановитого хлопця. Успішно закінчивши п’ятирічну школу в рідній Ічні, він продовжив навчання у вчительській семінарії в Коростишеві, а згодом – у Глухівському вчительському інституті. Друкуватися в пресі молодий літератор почав 1903 року, а 1910-го взяв псевдонім Васильченко. Провідна українська щоденна газета «Рада», що видавалася в Києві, запросила його керувати відділом театральної хроніки. На сторінках газети Степан Васильченко публікував свої новели, згодом об’єднані у збірки «Ескізи» (1911) та «Оповідання» (1915) .

Широке відображення у художньому доробку Васильченка знайшла учительська тема. У «Записках вчителя», новелах і оповіданнях «Вечеря», «З самого початку», «Божественна Галя», «Гріх», «Над Россю» письменник реалістично змалював життя народних учителів. Глибоким розумінням психології дитини позначені його твори «Циганка», «Волошки», «Свекор», «Увечері», «Дощ», «Дома» та інші. Іноді сумні й трагічні, вони переважно пройняті вірою у непереборну здатність українців долати будь-які перешкоди на шляху до кращого життя.

Під час І світової війни Степан Васильченко служив офіцером царської армії, командував ротою саперів. Тяжкі будні солдатів під постійною загрозою смерті, жахіття війни письменник зобразив у «Окопному щоденнику», оповіданнях «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки».

Цікаву сторінку літературного спадку Васильченка складають його драматичні твори: мелодрама «Чарівниця», комедія «Недоросток», одноактівки «На перші гулі», «Зіля Королевич», «В холодку». Найбільшу популярність із них здобув ліричний водевіль «На перші гулі» у постановці театру Миколи Садовського.

Велику біографічну повість про Тараса Шевченка з п’яти запланованих частин Васильченкові, на жаль, не судилося завершити. Автор встиг написати лише першу з них – «В бур’янах», в якій розповів про дитинство Кобзаря.

Творчість Степана Васильченка, зігріта почуттям поваги до людської особистості, правдива і поетична, знаходить відгук у серцях читачів різних поколінь. Земляки гідно вшановують пам’ять видатного літератора. Ічнянські вчителі і учні школи №1 з любов’ю оформили кімнату-музей Степана Васильченка.

У серпні 1987 року з Канади на рідну землю батька приїхав син письменника Юрій Панасенко. Після відвідин Ічні він завітав і до Чернігівського музею-заповідника Михайла Коцюбинського. Особливо зворушливою була зустріч Юрія Панасенка і Юлія Коцюбинського. На збірці творів батька гість із Торонто залишив емоційний автограф: «Юліану Романовичу на милу і незгасаючу згадку про моє перебування на Україні. Краплина рідної крові єднає нас, наших батьків і предків. Юрко Панасенко. 27 серпня. 1987 року. Чернігів».

До 140-річчя від дня народження Степана Васильченка журнал «Літературний Чернігів» (№1/85, 2019, стор. 145-147) опублікував допис Олександра Олійника «Через батька згадай сина» про спілкування відомого журналіста з нащадками Степана Васильченка наприкінці літа 1987 року у Чернігові, а також вірш про долю Юрія Панасенка «Гостини».

Тетяна Кузнєцова, завідуюча відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського