Головна » 2024 » Квітень » 25 » Слово про Михайла Коцюбинського
Слово про Михайла Коцюбинського
07:38

25 квітня 1913 року – цей день став скорботним і сумним у родині Михайла Коцюбинського. Саме цього дня, на 49-му році життя, помер класик української літератури, Великий Сонцепоклонник, наставник багатьох молодих літераторів, митець слова, поціновувач краси природи Михайло Коцюбинський. Доля подарувала письменникові недовге життя, але обдарувала його неабияким талантом. Його щире слово віднайшло своїх читачів не лише в Україні, а і далеко за кордоном. Твори Михайла Коцюбинського почали перекладати іноземними мовами ще за його життя.

В чернігівському будинку за адресою: вулиця Сіверянська, а нині – вулиця Коцюбинського, 3 промайнули 15 останніх років життя Михайла Коцюбинського. Тут народилися троє з чотирьох його дітей – Оксана, Ірина та Роман, тут він неспішно прогулювався власним садом, набирався натхнення в бузковій альтанці, відпочивав на трав’яній канапці і поринав у світ художнього слова.

Саме в чернігівський період життя Михайло Коцюбинський написав найвизначніші свої твори: «Тіні забутих предків», «Fata morgana», «Цвіт яблуні», «Лялечка». Тут, у будинку на Сіверянській, Михайло Михайлович писав казки для свої дітей – «Про двох кізочок» і «Про двох цапків», «Десять робітників», «Чого ж вони зраділи?». Вже через багато років Ірина Коцюбинська напише у своїй книзі спогадів про родину, що ці казки від того, що написані були для них, дітей, були їм ще милішими та ще добрішими.

У найбільшій кімнаті будинку письменника – вітальні – відбувалися літературні суботи, тут збиралася вся сім’я, аби відзначати найбільші родинні свята – Новий рік, дні народження. Тут посеред кімнати наряджали ялинку і Михайло Михайлович теж разом із дітьми створював святковий настрій – виготовляв саморобні ялинкові прикраси, розвішував їх на гілках хвойної красуні. В просторій їдальні за обіднім столом на сніданки, обіди і вечері збиралася вся родина, і кожен із членів сім’ї мав своє визначене місце за столом. На одному із столиків в будинку була підсірничниця у вигляді санчат, яку діти із задоволенням спускали з батькових колін, неначе це справжні санчата долають засніжені гірські перевали.

Цього дня, 25 квітня, 111 років тому серце Михайла Коцюбинського не витримало і… зупинилося. Чому ж так рано? Письменникові не пощастило мати міцне здоров’я. Він нерідко хворів. Не один рік медичну допомогу родині письменника надавав чернігівський лікар Аркадій Утєвський. Саме він був поруч із Михайлом Коцюбинським і в той весняний день, коли його душа покинула земний світ.

Михайло Коцюбинський тяжко заслаб під час поїздки до Криворівні (Івано-Франківщина). Аби врятувати життя чоловіка, Віра Устимівна відправила його на лікування до київської клініки професора Образцова. У фондовій колекції експонатів музею маємо історію хвороби письменника, з якої можна дізнатися, що приїхав до медичного закладу письменник 23 жовтня 1912 року. Також маємо і фото клініки, де лікувався М.Коцюбинський.

У палаті на другому поверсі письменник пробув близько півтора місяця. Коли Михайло Коцюбинський перебував у лікарні, його палата нагадувала «квіткову крамницю»: до нього часто приходили відвідувачі та приносили квіти, гостинці.

М.Стражеско відповідально ставився до лікування Коцюбинського: «Оглянувши разом з професором В.П.Образцовим хворого, ми визнали, що стан здоров’я його дуже загрозливий – складна вада серця, міокардит з гострим запальним порушенням кровообігу….». Йому було призначено «суворий режим», багато ліків, але і це не врятувало письменника. На жаль, в ті часи лікування серця було занадто складною справою навіть для найкращих лікарів, і прийшов час, коли дружині письменника Вірі Устимівні професор Стражеско сказав таке: «Везіть чоловіка до Чернігова, хай краще вдома помирає».

Про останній день життя батька Ірина Коцюбинська згадала у книзі «Спогади і розповіді про М.М.Коцюбинського»: «12 квітня в 2 години 20 хвилин батька не стало. Я, єдина з дітей, була присутня при його смерті. З острахом і болем у серці дивилась я здаля, стоячи в коридорі, на тата. Він задихався. Мама і Аркадій Маркович Утєвський підтримували його голову, подавали кисневу подушку. Останні його слова були: «Жити хочу, жити!!».

Смерть – це завжди страшно і завжди боляче. Невимовний біль у той момент відчула вся родина. Але вона мала ще жити далі. А стіни будинку назавжди зберегли спогади про сім’ю класика української літератури.

Кожна кімната і кожен куток чернігівського будинку Михайла Коцюбинського, де нині – літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського – нагадують про життя великої родини: чотирьох дорослих – Михайла Михайловича, його дружини Віри Устимівни, матері Гликерії Максимівни, сестри Лідії Михайлівни та чотирьох дітей – Юрія, Оксани, Ірини та Романа. І кожному тут вистачало місця і для роботи чи навчання, і для сну та відпочинку.

Зайдемо у спочивальню і, здається, чуємо голоси Віри Устимівни та Лідії Михайлівни, що засіли з рукоділлям за дерев’яним різьбленим столиком біля вікна, у вітальні за своїм робочим столом, неначе знову сидить Михайло Михайлович і трепетно, підбираючи кожне слово, працює над новим рукописом.

А ось тут, за обіднім столом, вже парує самовар і кличе всіх до столу…

В дівочій виглядають у сад і милуються його цвітінням маленькі Оксаночка та Іринка, а тут – у бабусиній кімнаті – Гликерія Максимівна складає солодощі і горішки до своєї дерев’яної скриньки, аби порадувати когось зі своїх дітей або онуків солодким подарунком.

Будинок Михайла Коцюбинського і досі залишається своєрідним культурним центром Чернігова: сюди, як і понад сто років тому приїжджають письменники, художники, музиканти, презентують свої роботи, організовують виставки. До садиби письменника приходять гості, прогулюються його садом, вдихають аромати квітів, які так любили в родині Коцюбинських і, сподіваємося, потім ще не раз перечитують сторінки творів Михайла Коцюбинського, відновлюючи в пам’яті історії про Марічку та Іванка, Соломію та Остапа, Йона і Гашіцу та інших персонажів творів Великого Сонцепоклонника, адже ми з вами знаємо, що пам’ять про письменника житиме доти, доки люди читатимуть його твори. А на щастя, вони віднайшли своє переродження не лише в літературі, а і в інших видах мистецтва: театрі, музиці, опері, кіно.

Марія Коробко, вчений секретар Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 155 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість