11 листопада відзначаємо столітній ювілей Кузьми Тимофійовича Журби, добре знаного далеко за межами України талановитого літератора і журналіста, чуйного вихователя творчої молоді. Його поетичний дивосвіт пройнятий глибокою і ніжною любов’ю до рідного краю і земляків, філософським осмисленням життя, мудрістю і добротою.

З юних літ уродженець села Хрещате на Козелеччині захопився художнім словом. Студент Чернігівського зоотехнікуму Кузьма Журба два роки відвідував зібрання обласного літературного об’єднання. У книзі Олекси Ющенка «В пам’яті моїй» (К.: Рад.письменник, 1986, стор. 243-256) є нарис «Доброта». Мемуарист згадує: «Першого вірша [К.Журби] «До лісника» до друку підписав я, працюючи в газеті «Молодий комунар». 1 травня 1940 року вперше читачі Чернігівщини зупинили свою увагу на прізвищі автора Кузьми Журби. Вірш ніби доповнював галерею образів сільських трударів – тогочасних молодих поетів Михайла Стельмаха, Валентини Ткаченко – бондарів, кошикарів, вишивальниць, решітників… В обох, вже відомих читачам, були вірші про дьогтярів і пасічників, але в кожного оспівані по-своєму… Образи людей теплі, принадні… І от – лісник Журби. Він доповнював галерею поліських трударів.

І знов весна. Я ранку запашного

Поїду гостювать до лісника,

Провідати заквітчані дороги,

Де старість сива тихо протіка.

В Чернігові я познайомив Кузьму Журбу з Олексою Десняком, Михайлом Хазаном, з науковими працівниками музею Коцюбинського – одного з найкращих осередків культури тодішнього Чернігова…

У тій же газеті від 25 вересня 1940 року в статті-огляді творчості віршів початківців я навів кілька строф Кузьми Журби, ставлячи їх за приклад іншим. Можна було спостерігати, що автор старанно опрацьовує свої вірші, намагається знайти свої образи…»

Молодий поет успішно закінчив технікум, але працювати за фахом йому не довелося. Вісімнадцятирічний Кузьма Журба став курсантом Харківського військово-медичного училища. З осені 1942 року він брав участь у боях ІІ Світової війни. Події вогняних воєнних літ закарбовані у віршах Журби, що друкувалися у фронтових газетах.

Після завершення бойового шляху старший лейтенант медичної служби Кузьма Журба

«…став офіцером запасу

й поезії став рядовим».

Сповнений завзяття, гарний і харизматичний, прийшов Кузьма Тимофійович працювати на Чернігівському обласному радіо. Журналістській роботі у редакції обласної газети «Деснянська правда» поет віддав понад чверть століття.

Читачам подобалися нариси, вірші, оповідання, байки, новели, поеми, ліричні репортажі талановитого журналіста, бо відзначалися вони жвавістю, емоційністю, глибиною, актуальністю. Добірки віршів Кузьми Журби з’являлися не лише у місцевій періодиці, а й у республіканській пресі: журналах «Дніпро», «Ранок», «Вітчизна», «Україна», «Радуга», «Прапор», газеті «Літературна Україна», альманасі «Поезія».

Тривалий час Кузьма Тимофійович керував Чернігівським обласним літоб’єднанням. Свою роль наставника він бачив у практичній допомозі молодшим товаришам. Журба мав талант створювати навколо себе атмосферу тепла і доброзичливості. Він рекомендував і готував до друку в «Деснянській правді» ранні вірші студентів Ніжинського педінституту Євгена Гуцала, Володимира Морданя, Леоніда Горлача, військових Володимира Гоцуленка, Дмитра Іванова, благословив їх на щасливу творчу долю. Через багато літ Володимир Дрозд згадував про себе – старшокласника і спілкувався з Кузьмою Журбою у нього вдома, дякував учителеві за підтримку, чулість і увагу до юних літераторів у автобіографічній повісті «Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок».

Дебютна поетична збірка самого Кузьми Журби «Над красунею Десною» побачила світ 1956 р.

У день пам’яті Михайла Коцюбинського 25 квітня 1957 року автор подарував книжку Чернігівському музеєві класики вітчизняної літератури.

Вірш «В музеї М.М.Коцюбинського» став дуже популярним. Його любили декламувати школярі – юні учасники літературних ранків.

У другій збірці лірики «Дорога до щастя» (1961) Кузьма Журба змальовує милі серцю придеснянські краєвиди, славить красу і велич праці земляків, що здобувають хліб насущний, оспівує глибоке і чисте кохання. Окремий розділ складає цикл сонетів «У вінок Тарасові».

Чутливий до земної і душевної краси, поет переконує нас у тому, що «люди для щастя живуть на землі, а воно просто поряд з нами. Сіяти жито і пшеницю, саджати яблуні і квіти, збирати рясний урожай, святкувати обжинки, радіти кожній сонячні днині, - це і є справжнє щастя. Сьогодні ми ще глибше усвідомлюємо цінність звичного мирного життя на рідній вільній землі, відчуваємо гордість за місто-герой Чернігів, що вистояв перед ворожою навалою російських окупантів.

Місто на Десні

Дивлюсь на місто і радію,

І в пісні славлю ці часи,

І серцем знову молодію

Од юності його й краси.

Як небо зоряне, цвіте

Чернігів – місто золоте.

А був же час, і орди кляті,

Ясну захмаривши блакить,

Його хотіли розстріляти,

Його хотіли спопелить.

Кришилась цегла, гнувсь булат,

А він стояв, немов солдат.

Неслись на нього бомбовози,

Шумів рясний свинцевий дощ,

І обпекли дитячі сльози

Черстве каміння древніх площ.

Десна, здавалося, кипіла

І вирувала вся до дна.

І в двадцять років посивіла

Чернігівчанка не одна.

Та не упав, не стлів, не зник

Чернігів – чесний трудівник.

Іще на схід ішли фашисти,

А ми вже бачили й крізь дим,

Як знову буде наше місто

Красивим, світло-молодим.

О, де ті орди навісні?

А місто сяє на Десні!

Воно й довіку не померкне,

Не помарніє од негод.

Народом створене – безсмертне,

Як невмирущий сам народ.

Подальшими своїми книгами поезії, ніби сходинками, прямував Кузьма Журба до ще вищої художньої майстерності. У 1963 році його прийнято до СП СРСР. Ліричній збірці, виданій 1969 року у Києві, автор дав назву «Серп».

Гарячі слова синівської любові поет присвячує малій батьківщині, рідним, що навчили вкладати живу душу в кожну справу (вірші «Хрещате», «Отче вогнище», «Буди мене, півню», «Батьків сонет», «Подяка»). У поезіях «Надія», «Переджнив’я», «Серпоносець», «Золото і зерно» Журба тонко передає почуття і настрої хліботворців, для яких поле – найсвятіший храм.

Переджнив’я

Грає жайвір струною на сонці,

Не змовкає з весни і на мить.

На обміжку в блакитній коронці

У задумі волошка стоїть.

Половіють жита при дорозі,

Тужавіє колосся пшениць.

Все чекає тут жнив. Навіть грози

Нагострили серпи блискавиць.

Дві гарно ілюстровані книжечки віршів Кузьми Журби для малят: «Перший грім» (1968) і «Лісові гостинці» (1971) – у багатьох українських родинах полюбилися різним поколінням читачів.

Збірка «Яблука падають» (1972) вийшла до 50-річчя Кузьми Тимофійовича. Редагував книжку ічнянець Григорій Коваль.

Одним з кращих серед творів наших земляків називають вірш «Рідне слово». «Все увібрало в себе рідне слово: і квіт, і шелест колосся, і спів Дніпрових хвиль, і стукіт серця…», - писав Станіслав Реп’ях.

Рідне слово

Ти в пісні, слово рідне,

Зорею зайнялося.

Черешня в тобі квітне,

І шелестить колосся,

І гомонять дороги,

І грають струни серця,

Й Дніпро через пороги

До свого моря рветься.

З тобою жнем і сієм,

І плавимо метали.

Ти – доля і надія,

І радості, й печалі.

Ти – райдуга квітчаста,

Сплав золота і рути.

Тебе любити – щастя,

Ганьба – тебе забути.

Про історичну подію в культурному житті краю – створення Чернігівської обласної  організації Спілки письменників України нагадує фото, зроблене в грудні 1976 року. На знімку зліва направо: Степан Пінчук, Дмитро Куровський, Микола Турківський, Надія Петренко, Кузьма Журба, Вілій Москалець, Станіслав Реп’ях.

У фондах Чернігівського музею М.М.Коцюбинського зберігаються документи Кузьми Журби – учасника республіканських письменницьких з’їздів.

В останньому записнику поета – рядки віршів, що розкривають творчі задуми Кузьми Тимофійовича.

На жаль, Кузьма Журба кілька місяців не дожив до виходу збірки «В чеканні весен» (1982). Зимового дня поет загинув під час виконання редакційного завдання.

Антивоєнні мотиви – одна з головних тем цієї книжки. Особливо хвилюють вірші про юнаків і дівчат, які віддали молоді життя за свободу рідного краю: «Найдорожчий пам’ятник», «До мене в снах приходять друзі», «Не гублю надії», «Чумацький шлях», «Зоря над Сеймом», «Реквієм», «Вірність», «Дорога», «Квіти», «Ветеран». Поет мріє про час,

«Коли відступлять і печалі, і біди,

І вічний мир на сиву землю прийде…»

Кузьмі Тимофійовичу присвячене літературно-художнє видання «Був щасливою людиною» із серії «Портрети земляків» (Чернігів, 2002).

Автор брошури Станіслав Реп’ях згадує про співпрацю з ним у редакції «Деснянки» (так називали чернігівці улюблену газету), цитує поезії старшого товариша, подає світлини з родинного архіву Журби, вірші-посвяти, пісню про село Хрещате.

Щирий і чесний Поет Кузьма Журба виконав свою високу місію – нести людям радість, красу, добро. І сьогодні його любов до нас крізь роки пророста, додає нащадкам гордості за свій народ, стійкості у випробуваннях на міцність, наснажує оптимізмом, вірою в близьку перемогу над загарбниками, вільну і квітучу Україну.

Україна

О земле рідна, краю мій вишневий,

Гартований в тугих вітрах століть

На зорі ці й на кряжисті дерева

Не раз дивились прадід мій і дід.

Бо їм, як і мені, було їх треба

У гожий час і в пору лихоліть.

Не можна жити без землі і неба,

Без віри і мети не можна жить.

А в них завжди мета була висока,

Хоча й скупа судилась їм пора, -

Щоб ти, Вкраїно, квітла синьооко,

Не гнулась перед зайдами в покорі,

Щоб множились барвисті, як узори,

Твої сади і ниви край Дніпра.

Тетяна Кузнєцова, зав.відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського