Головна » 2024 » Лютий » 28 » Син Івана Франка на гостинах у музеї Михайла Коцюбинського
Син Івана Франка на гостинах у музеї Михайла Коцюбинського
07:37

Відомо, що у Михайла Михайловича Коцюбинського та Івана Яковича Франка були тісні дружні стосунки. Знайомий був з чернігівським письменником і один із синів І. Франка – Тарас. Ось уривок з його спогадів: «…тато сказав нам заздалегідь, що в Криворівні перебуває славний новеліст, автор «Фата моргана» Михайло Коцюбинський… Коли ми познайомились із шановним письменником, він сказав між іншим: - От, бачите, заборонили мені лікарі лежати довго на сонці, але я вважаю кращим загинути від сонця, ніж жити в темряві…». 

Тарас був надзвичайно схожий на батька, так що навіть позував малярам до портретів. А попри це зізнавався: «Я до батька нітрохи, нічим не подібний, хоча й бажав би». Не любив, коли йому нагадували про славне походження: «…я нітрохи не претендую на які-небудь згляди з цього титулу. Сам ніде й ніколи тим не афішуюся, не люблю, коли мене другі так представляють…» Понад усе, всупереч обставинам, хотів іти власним шляхом і залишатися собою.

Син Франка народився в день 75-х роковин з дня народження Т.Г. Шевченка 9 березня 1889 року у Львові. За бажанням батька назвали хлопчика на честь Кобзаря Тарасом.

Тарас Франко ріс енергійним, здоровим, веселим та допитливим хлопцем. Він був успішний у навчанні. З раннього віку виявляв лінгвістичні здібності.  Після закінчення народної школи Марії Магдалини та Цісарсько-королівської академічної гімназії у Львові вивчав класичну філологію у Львівському університеті. Оскільки гімназію він закінчив з відзнакою, то був звільнений від оплати за навчання. Як державний стипендіат Тарас Іванович поїхав на навчання до Віденського університету зі спеціальності «Класична філологія».

Перебуваючи у Відні, він став активним членом українського академічного (студентського) товариства «Січ», у якому неодноразово виступав із доповідями, брав участь у дискусіях та обговореннях на літературні, суспільні, культурологічні теми. У Відні він пробув усього один рік. Повернутись до Львова примусила хвороба батька.

У складні моменти життя родини Франків саме на Тараса лягла тяжка ноша найрізноманітніших сімейних клопотів.

Творча невгамовність Тараса Франка щоразу спонукала його до все нових і нових проектів. На початку 1910 р. він розпочав роботу над працею “Енеїда” Верґілія і її травестії».

У гарячому прагненні публікуватись Тарас Франко не послуговувався протекцією відомого батька. Сам листувався з упорядниками антологій та збірників, вів перемовини з видавцями та редакторами журналів і видавництв. Уперто шукав себе. По закінченні університету Тарас Франко працював викладачем класичної філології в українській гімназії у Станіславі (нині м. Івано-Франківськ) та Львові. У 1913 р. вийшли друком одразу три його збірки оригінальних поезій та переспівів із грецької і римської поезії – «На крилах гумору», «Старе вино в новім міcі» та «З чужої левади» ‒ продовження «неокласичного» струменя в його творчості та українському письменстві загалом. Поруч із класичною філологією Тарас Франко був безмежно залюблений у спорт. Руханка (фізкультура)  була для нього всежиттєвим хобі, улюбленою справою, а у складні моменти – навіть професією. Тож у грудні 1910 р. Тарас склав державний іспит з фізкультури, який давав можливість викладати руханку у школах і гімназіях Галичини. Згодом юнацьке захоплення фізкультурою переросло у глибоке фахове зацікавлення.

Із початком Першої світової війни Тарас Франко був мобілізований до австрійської армії.

У час українських визвольних змагань Т.Франко боровся за незалежність України у складі Другого корпусу Української Галицької армії (УГА). Входив до редакції часопису «Стрілецька думка», що був офіційним органом корпусу Українських Січових Стрільців. Навесні 1920 р. син Франка потрапив у більшовицький підмосковний концтабір Кожухів (нині частина Москви). І того ж року був звільнений.

Після звільнення з концтабору Тарас Іванович переїхав до Харкова. Працював викладачем та займався видавничою справою. Тут він познайомився з українськими письменниками Василем Алешком, Михайлом Семенком, Володимиром Сосюрою, акторкою Наталією Ужвій та ін. У липні 1922 р. Тарас Франко повернувся до Львова і одружився з Катериною Фалькевич, з якою познайомився ще перед війною 1913 р.

З 1912 року Т. Франко працював на педагогічній ниві, учителем руханки, латинської, грецької, української та німецької мов у школах, гімназіях Львова, Харкова, Ряшева, Станіславова та у Львівському університеті. Загальний педагогічний стаж роботи Тараса Івановича — 33 роки. Він виховав багато талановитої української молоді. Серед його станіславських учнів був Юрій Косач, племінник Лесі Українки, який пізніше емігрував до США, та не полишав зв’язків з своїм педагогом.

З січня 1947 р. по липень 1949 р. Тарас Іванович Франко – директор Львівського літературно-меморіального музею свого батька. Робота в музеї спонукала його до організації експедицій на Дрогобиччину (Борислав, Дрогобич, Нагуєвичі, Підбуж) з метою пошуку архівних матеріалів, зокрема церковних метричних книг, у яких згадувався рід Івана Франка, запису мемуарних свідчень, зарисовки шкіл та квартир, на яких мешкав письменник тощо. Праця в музеї наштовхнула Тараса Івановича  на написання споминів про батька, які він у той час і розпочав, а також – на малювання картин як ілюстрацій до них.

Зрештою, улітку 1950 р. Тарас Франко з родиною переселився до Києва, де з 1950 по 1963  працював науковим  співробітником Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, завідував бібліотекою Івана Франка, писав франкознавчі дослідження. Коли в 30-літні роковини смерті тата йому довелось промовляти на зборах у Станіславові, він на самому вступі заявив: “Іван Франко не був комуністом і не писав у комуністичному дусі”. За свою правдомовність не був люблений, але він з’єднував собі людей делікатністю й культурним виступом».

«Тарас Іванович був людиною лагідної вдачі, відкритої і чутливої душі, людиною, наділеною почуттям гумору і природним хистом до мистецтва. Понад усе цінував він працю, при тому і фізичну, і розумову. Праця була потребою і задоволенням його життя. Любив людей і любив розмовляти з ними, розмовляти правдиво, одверто і щиро, ділячи з ними і свої, і їхні радості та горе. Ця щиролюдська прямота і сердечна доброзичливість здобували йому симпатії і залишили добру пам’ять про нього у людей», – писала про свого батька Зеновія Франко.

 

Під час підготовки матеріалу ми використали такі джерела:

Сайт Вікіпедія: Франко Тарас Іванович [Електронний ресурс].

Наталія Мельник. Оригінал, філософ і справжній чоловік [Електронний ресурс].-

Сайт Вікідата:  Франко Тарас Іванович [Електронний ресурс].

Наталя Тихолоз. Тарас, але не Шевченко. Франко, але не Іван. [Електронний ресурс].




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 235 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість