У книзі спогадів (розділ «Серцем сина») Ірина Коцюбинська писала: «Дід був веселий, жвавий. Вдачу мав запальну, але його вважали доброю людиною. Працював він дрібним урядовцем. З розміру пенсії в 7 крб. 32 коп. на місяць, що видавало Чернігівське казначейство бабуні після смерті її чоловіка, можна уявити, яка то була посада!

Дід був вічно у конфліктах з начальством, його родина мандрувала по містах і селах Поділля. Якийсь час перебували в  Барі, потім у Кукавиці, Шаргороді, Станіславчику… Пригадую розповіді тьоті Ліді про переїзд до Пікова в жовтні 1881 року. Михайло Матвійович одержав посаду секретаря міщанської управи з квартирою і платнею 20 карбованців на місяць…»

Чин колезького реєстратора, присвоєний батькові письменника при вступі на службу, був чотирнадцятим, найнижчим у «Табелі про ранги» російської імперії. Посади Михайла Матвійовича Коцюбинського не приносили коштів, необхідних для утримання великої сім’ї на пристойному рівні.

Життя «на колесах», повсякденні турботи й злидні, непевність у майбутньому – все це породжувало незгоди, порушувало родинний спокій. Зрештою, Михайло Матвійович кинув дружину з дітьми напризволяще і оселився у брата в с. Тростянець Брацлавського повіту. Помер від сухот 1886 року.

Годувальником родини став Михайло Коцюбинський – молодший. Юнак почав заробляти на життя приватними лекціями.

Змальовуючи «душевну фізіономію родичів» у відповідь на запит одного з біографів, літератор згадував: «Батько мій був сангвінік, з вічними фантазіями, які ніколи не здійснялися, запальний, але добрий чоловік…»

Представлене фото зроблене у ІІ половині ХІХ століття.