Надзвичайне враження на М. Коцюбинського справили подорожі на о. Капрі. У 1911 році його мандрівка до сонячного острова припала якраз на різдвяні свята. Про традиції святкування Різдва на Капрі письменник розповідає родині у своїх листах. А різдвяна італійська лялька, привезена ним для дітей з однієї з подорожей, і досі прикрашає дівочу кімнату будиночка письменника, нагадуючи нам про яскраво описані Михайлом Михайловичем святкові враження.

У своєму адресі від 23 грудня 1911 року М. Коцюбинський пише: «Післязавтра тут різдво. Всі роблять один одному подарунки. У Горького вже стоять подарунки, які приносять йому: лялька в чудесно вишитій сукні і в фаті, як молода, але під сукнею, замість тіла, ціла гора фіг; вино – у великих і малих пляшках, домашнє полотно і т[аке] інше. Тільки мені ніхто нічого не подарує і я нікому. В понеділок у нас обідають Буніни, і ми всі підемо до церкви стрічати святки, які, кажуть, обходять тут дуже парадно».

А вже через день потому у листах від 25-27 грудня 1911 р. Михайло Михайлович розповідає про те, як минулося Різдво, дотепно описуючи капрійські святкові забави. «От ми вже і одсвяткували різдво. Цілий тиждень знайомі обмінювались подарунками, які виставляють на цілі святки на столи. У моїх хазяїв стоять десятки букетів, вино у великих відерних бутлях і в пляшках, солодкі ляльки, начинені фігами, серветки, фрукти, вишиті туфлі, ліхтарі і т[аке] ін[ше] Навіть хтось і мені прислав букет троянд і фіалок з листком паперу, на якому написано Molti felict auguri i bon Natale – “Багато добрих бажань і гарного різдва”. Але хто прислав – не знаю. Увечері, на свят-вечір, зібралися до нас гості, прийшли Буніни (його жінка – небога Муромцева) з небожем, який перекладає Діккенса, поет Черемнов з матір’ю та ще один молодий письменник з нареченою. Стіл був заставлений всякими стравами – шинка під турецьким флагом і індик під італійським, холодні закуски, вино, квітки і торти. Велася жива бесіда, спочатку письменники вилаяли всіх своїх товаришів, потому похвалили один одного, словом – все йшло як слід. Коло 12 години ночі пішли ми до церкви. Ніч тиха, зоряна, тепла, святочна ніч. В церкві (костелі) повно людей, шість ксьондзів ревуть, органи грають оперні мотиви, а серед богомільної публіки, в церкві, бігають маленькі собачки та вичісують бліх. Вже як ми йшли до церкви, гори тріщали од петард, які щохвилини вибухали вогнем. Тепер на самому порозі церкви стріляли петарди, і дим од них влітав до церкви та мішався з димом кадильниць. По 12 служба божа скінчилась, і публіка висипала на площу. І тут тільки почалась справжня парада. Хлопці почали пускати петарди і всякі тріскучі вогні. Летить така петарда в повітрі, тріскає над головою і, окружившись вогнем, наче золотими кучерями, падає на землю, кружиться і стріляє, наче з рушниці. Діти біжать на вогонь, топчуть його ногами, лізуть у саме пекло, а над ними летять вже сотні петард і стріляють між публікою так, що лякають жінок, та й чоловіки тікають. Дим наповняє площу, вона вся в огнях, дихати нічим, і гвалт стоїть неможливий. Вже не сотні, а тисяча, може, петард вибухають в повітрі, і під ногами, серед вогню і диму мелькають тільки чорні силуети дітей – і здається, що то не забава, а справжня війна. Усі веселі, щасливі, у мужчин в петельках квіти, а дами з букетами. Збоку чуєш серед неможливого гвалту якийсь безпомічний голос російського обивателя: “Ах, боже мой! и ни одного городового!”

Така забава тягнеться цілу годину. Тріщить площа, стріляють гори, а зорі над нами такі великі, наче ракети. Врешті з вузенької вулички, з склепінням, як з катакомби, показалась процесія: цілий ряд ліхтарень на довгих палках, за ними йдуть “дзампоньєри” (пастухи з Абруци) і грають стару, як християнство, “новену” на своїх інструментах: козі і дерев’яній дудці. За ними маленький кучерявий хлопчик несе повний квіток кошичок, а в ньому лежить гола дитинка – Христос (лялька). Над хлопчиком несуть круглий єгипетський парасоль з довгою бахромою, а далі з співом йде публіка. Переходять через площу, серед диму і тріску петард, і щезають у церкві. За півгодини з другої вулички виходять ще одна, більша процесія, з ліхтарями, свічками, музикою й співом і тільки та ріжниця, що Христа несе не хлопчик, а найстарший на Капрі столяр, який грає ролю Іосифа. Ну, думаю, добрі порядки: тут сеї ночі Діва Марія родила двійню! Але ходжу за процесією по вулицях, і мені весело. Під ногами стріляють петарди, і дим лізе в рот. Так ми забавлялись до 3 години ночі, а на другий день встали пізно».