Світлі спогади про дитинство лишила Ірина Коцюбинська. І не обійшлося у них без згадок про родинні традиції святкування різдвяних і новорічних свят.

За словами Ірини Михайлівни, на Різдво тато – Михайло Михайлович Коцюбинський – брав активну участь в оздобленні новорічної ялинки, бажаючи зробити дітям приємність. Запалював бенгальські вогні на ялинці, голосно стріляв з хлопушок, співав з дітьми колядки та щедрівки: «Щедрик, ведрик, дайте вареник, грудочку кашки, кільце ковбаски».

Яскравий образ у пам’яті тоді ще маленької Іринки лишила «різдвяна ніч з пухким, білим, м’яким сніжком, що так бадьоро поскрипує під ногами. Вулиці геть засніжені. Будиночки вкриті сніговим покровом, що звисає з дахів м’якими фестонами. Довгі крижані бурульки, як сталактити, міняться в місячному сяйві всіма фарбами. З димарів здіймається вгору сизий дим і тягнеться легкими струмками в зоряне зимове небо. Від морозу татові вуса, брови, борідка, шапка і комір з оленячого хутра стали білими.

Весело дивитись на нього. Він здається таким надзвичайним, таким казковим, що вся дітвора заливається веселим сміхом. По-дитячому сміється з нами й тато.

Ми з татом ідемо до костьолу. В костьолі цієї ночі відбувалася справжня вистава. Виносили ляльку у вигляді сповитої дитини. Це бив Христос. Співали, грав орган, ходила процесія, дзвонили в маленькі дзвоники. І ми, діти, сприймали це як виставу, як розвагу й красиве видовище».